Глава 2 ч 5
Недалеко від засніженої дороги зупинився караван, з вісьмома заповненими возами від ткані і одягу, до скляних виробів з країни наполовину людей, яка межувала з країною трьох Драконів, увесь цей караван належав Ґолтону Кобу торговцю, який особисто брав участь у цій подорожі.
Вози прикриті грубо зшитою, сірою тканиною.
У каравані було усього двадцять людей, разом зі супроводом найнятими найманцями для супроводу в цій подорожі, разом сорок дев’ять людей.
Караван зупинився у формі пів кола, в центрі якого було розкладено багаття, три великі вози призначені для відпочинку, в одному з яких майже цілий час знаходився і сам Ґолтун.
В одному з возів
— Так ходи до мене, люба мм.
Говорив в сні Мортх
— Просипайтесь ваша зміна!
Сказав Річард заходячи у віз.
Підкрутивши лампу, світло освітило його шкіряну чорну броню, з білою накидкою з капюшоном на спині, чорне волосся й чорна коротка борода, на поясів у нього звисає меч, з кинджалом з правої сторони, й з лівої невелика біла фляга.
Дванадцять людей почало підніматись, всі у однакові броні, яка зберігала тепло й дозволяла витримати сурову погоду, країни трьох драконів.
— Не бійся.....
Річард направив лампу на темну сторону возу, й побачив Мортха накритого чорною ковдрою, біле волосся віком двадцять років.
— Знову ти! Тебе й армії схрестивши мечі не розбудить. – Заговорив Річард витягаючи Флягу з поясу.
Сам напросився.
Підходячи з флягою подумав Річард, й почав відкривати флягу, від курка якої пішов легкий пар.
Фляга зберігала певну температуру залитої води, чи будь якої іншої рідини на тривалий час.
Направивши флягу біля ніг Мортха, Річард вилив воду.
— Навіть це його не розбудило. – Засміявшись сказав Річард.
Ставши біля плеч Річард копнув, Мортха в плече.
— Е Вставай друг, твоя черга. – Крикнув Річард.
Позаду Річарда зібрались люди, які бачили як він облив Мортха, й з цікавістю спостерігали за ситуацією, на деякий час забувши про втому.
— Ем а добре стоп що за!?
— Щось сталось?
Мортх побачив лампу й швидко згорнув ковдру, й почав вибігати з возу з ковдрою в руках.
— Що сталось? – З насмішкою закричав, в спину Річард.
— Та так нічого! – Вистрибнувши з возу, відповів Мортх.
Віз заповнив сміх інших найманців.
Річард підійшов до краю возу, й узяв складану ковдру зі соєю сумкою, щоб підложити під голову.
Потрібно відпочити перед зміною, голова від томи зовсім не варить і від постійного напруження, дивлячись в темряву очі тепер болять.
Подумав Річард кинувши сумку на вільне місце, Річард поклав меч й кинджал біля сумки, щоб в разі чого не шукати в темряві.
Один з найманців піднявся, і підійшов до лампи.
— Я по гашу. – Сказав він тихо, піднімаючи скло лампи, він подув й палаючий вогник по гас в лампі, й темрява поглинула все навколо.
Очі найманця засвітились зеленим кольором, завдяки нульовій магії він міг бачити в темряві, й спокійно пішов до свого місця.
Річард дивився з зайвістю на нього, бо така магія йому пригодилась.
А може через те що він не міг використовувати магію, хоч і в його сім’ї вссі володіли магію, й були світлими магами, воїнами магами хоч його дід був некромантом. А Річард навіть найпростішу магію використовувати не міг, тому він став мечником, й відкрив декілька навиків.
— Потім сам за палиш. – Буркнув не вдоволено Річард.
— Вехх Добре. – Відповів позіхнувши найманець.
Віз поглинула тиша.
Й Річард почав повільно засипати, згадуючи родичів які його висміювали через не схильність до магії.
Пройшов час Річард відкрив очі, й по його шкірі пробігли мурашки щось неприємне, він почав відчувати.
Що за? Я нічого не бачу дідьку!
— Віларде ти не спиш. – Звернувся Річард до найманця, який бачить в темряві.
В відповідь він почув, лише тихе булькання.
Погані справи.
Річард по тягнувся за мечом, й відчув різкий удар об голову, й перед очима все поплило, в темряві мелькнув чиїсь силует.
Отямився я від холоду, й дивного відчуття яке поглинуло мене, по тілу бігали мурашки, не від холоду а від страху.
Я лежав по коліна в снігу, руки були зв’язані за спиною, я повільно почав підніматись й побачив перед собою.
— Мортх? Що відбувається чому мої руки зв’язані?
За говорив зі здивуванням Річард оглядаючись навколо, від не розуміння що відбувається, й де він знаходиться.
Навколо високі дерева, у далі виднівся між деревами один з возів, навколо кущі з колючками.
Що сталось? Та що в біса відбувається?
Багато слідів вело сюди, біля Річарда стояло в снігу ще троє людей, з його зміни.
— Мортх як це розуміти?
У голові Річарда роїлись думки, що Мортх продав інформацію про пересування розбійникам, і на них ось, ось чикає смерть.
— Ехх а не можна було акуратніше, я ледве встиг ти не вперше друзям горлянку перерізаєш?
Заговорив хтось між деревами насміхаючись, ховаючись за деревами.
Мортх пожав плечами.
— Друг? Точніше сказати знайомий! Ви що встигли? І де він?
— Зараз прийде.
— А можна я їх перетворю?
— Добре спробуй, але відповідатимеш сам перед володарем, якщо вони в чомусь проверняться.
Білий кажан що висів на гілці дерева біля Мортха, в злетів у небо.
— Ясно, я не проти. – Відповів Мортх затріскотівши кісками шиї, хитаючи головою зі сторони в сторону.
Що відбувається про що вони говорили, і який у біса Володар? Глава їхньої банди? Чи може глава злочинної організації?
Річард думав стежачи за кожним рухом Мортха, на лиці якого з’явилась зла усмішка.
Лице й руки Мортха почали вкривати білі волосинки, які переростали в шерсть.
Не може бути монстр!
Річард швидко піднявся на ноги, й зі всієї сили вдарив Мортха плечем в живіт, збиваючи його з ніг.
— Швидко по бігли!!! Поки є шанс.
Зірвавшись з місця закричав Річард, троє з його компанії не гаючи ні секунди, зірвались з місця, й побігли за Річардом.
Як у мить перед Річардом появився Данквар, й ударив Річарда в груди збиваючи його з ніг, Річард почав кашляти, троє побігли в розсипну хто куди.
— Далеко вони не втечуть.
Сказав спокійним голосом Данквар, дивлячись за одним найманцем який втікаючи біг по снігу, й провалювався по коліна, по пояс але він продовжував підніматись, й бігти далі й далі хапаючи ротом повітря.
З першого погляду було зрозуміло, що вони налякані й на обличчях було видно страх.
Річард лежав біля ніг Данквара, не в силах підвестись.
Мортх піднявся прийнявши форму вурдолака, його тіло вкривало біле хутро, від якого виходило слабке жовте світло, голова схожа на вовчу ріст два метри.
Мортх випустив ікла, які вилізли з морди на два сантиметри, підійшовши до Річарда Мортх, вкусив його в плече.
Аааа пече як же пече.
Його ікла попали під плече.
Ааа що за? Чому мені так не повезло, навіщо я підписався на це, завдання сука.
Річард корчився на снігу від болю, тримаючись за плече.
Моє тіло охопив біль, ніби я ошпарився кип’ятком, я відчував як моє тіло міняється збільшується, моя свідомість потемніла.
За пів хвилини перед Данкваром стояв, новий два з половиною метри вордулак, чикаючи на команду.
Чого я хочу, я хочу виконати завдання яке? Стоп не важливо я хочу крові.... Ні я хочу...
Морда Данквара розпливлась в усмішці.
— Спіймайте їх.
— Слухаюсь. – Сказали в унісон Річард і Мортх.
Двоє білих вурдолак, рушили у напрямку за одним, повільна ходьба переросла у швидкий біг.
Біжучи двоє вурдолак, переглянулись поглядами.
— Я зайду спереду.
Річард махнув головою, й Мортх вирвався вперед, залишаючи Річарда позаду.
Пробігаючи між деревами, я відчував запах крові, який посилювався що секунди.
За декілька хвилин я дістався якогось обриву, глянувши в низ я побачив Івара, який зірвався вниз, й покотився до замерзлого озера, прикритого тридцяти сантиметровим шаром снігом.
Побачивши мене Івар почав, повзти назад.
Я стрибнув униз.
Сніг зарипів й лід затріскотів, від ваги Вурдолака.
Повільно Вурдолак почав йти до Івара, який продовжував відповзати назад.
За спиною Івара за декілька метрів стояв Мортх, який обійшов з боку. Мортх під біг й в мить опинився позаду Івара.
Замахнувшись лапою Мортх ударив його по голові, шия Івара затріщала й голова упала вниз, хитаючись зі сторони в сторону.
Випустивши ікла Мортх вкусив Івара за шию.
Тіло Івара почало мінятись, на тілі почала виростати синя шерсть, шию охопив пар, й голова поступово почала підніматись, за хвилину перед Мортхом стояв Синій Вурдолак.
Мортх глянув на двох вурдолак, серйозним поглядом.
— Схопіть їх й приведіть до мене, я маю дозвіл на їх перетворення.
Річард і Івар махнули головами, й розійшлись у сторони, кожен з вурдолак вибрав собі ціль. Принюхуючись вони почали шукати двох, за запахом крові, кожен був поранений об кущі й колючки дерев.
Снігу почали торкатись ранішні проміння сонця, освітлюючи все навкруги, освітлюючи білого вурдолака, який біг між кущами у пошуку своєї жертви.
Річард відчував запах своєї жертви, сильніше й сильніше й за декілька хвилин показалось тіло, без тями на снігу лежав Вілард.
Видко втратив свідомість від перевтоми, чи ще щось.
Подумав Річард підходячи до Віларда
Річард схопив Віларда за обидві ноги однією лапою, й потягнув до Мортха.
Річард подивився на Віларда, й згадав як вони двоє пропускали, по декілька кухолів пива, розмовляючи про завдання про життя й жінок.
Так ось звідки я тебе знаю? Цікаво ти раз розповідав, що хочеш освідчитись дівчині з борделю, точно з борделю ахаха.
Річард розсміявся.
Цікаво освідчився він чи ні, потрібно буде пізніше розпитати.
Подумав Річард відпустивши ноги й узявши за руки, продовжив повільно тягнути без жодних зусиль Віларда.
Через деякий час діставшись озера Річард побачив, що він прийшов останнім, так як біля Мортха стояло уже двоє синіх вурдолак.
Річард підійшов до Мортха, який глянув на Віларда й укусив за шию.
Тихі булькаючи звуки доносились, від Віларда пів хвилини, далі його тіло почало змінюватись, приймати форму вурдолака, й за пів хвилини Вілард у формі синього вурдолака, піднявся й дивився на Мортха.
— Повертаємось до дороги!
Сказав Мортх направляючись в сторону дороги, й інші повільно почали слідувати за ним.
За деякий час.
Ми прийшли до дороги в той момент коли Данквар, закінчував роздавати команди.
Усього на дорозі зібралось, шістдесят п’ять вурдолак, й Всі як один уважно слідкували за Данкваром, й слухали його команди.
Данквар глянув на групу вурдолак.
— Відвезіть вози ви знаєте куди.
— Слухаємось.
— Половина відправиться на охорону возів, і коней плюс за для захоплення торговців.
Данквар показав пальцем на коричневого вурдолака, й провів до білих вурдолак в центрі.
— Ось ви й відправитесь, половина на охорону, а інша ви вже знаєте, що я буду вам по сто раз повторяти...
— Слухаємось.
Сказали вурдолак.
— Добре відправляйтесь в дорогу, а ми підем на схід ви п’ятеро, маєте можливість проявити себе не проваліться.
Глянув Данквар на Мортха, й його групу, і на вурдолака біля них.
— Слухаємось. – Всі як один, сказали в один голос.
— Решта гарантуватиме іншим безпечність, місії будете оточувати торговців, і якщо побачите, що хтось втікає схопіть. Не потрібно, недооцінювати ворогів.
— Слухаємось.
Відповіли вурдолак, у той момент коли вози зрушили з місця, коні за іржали частина вурдолак забігла в ліс, щоб спостерігати з відстані, й провірити місця де може сховатись монстр, який може загрожувати цій місії.
Данквар на мить завмер, його погляд був сконцентрований на дерево, й що найменш через хвилину, його настрій змінився.
— Зрозумів так нам чикати вас? Чи можна буде напасти самим?
Й знову тиша.
— Слухаюсь.
Всі хто залишився дивились на Данквара, з нерозумінням того що відбувається.
Данквар перевів погляд на чорного вурдолака.
— Ходи відійдем. – Сказав Данквар Вурдолаку, йдучи в ліс.
— Чикайте тут!
Данквар й чорний вурдолак скрились за деревами, решта залишилась на місці, декілька білих вурдолак переглянулись поглядами.
— Як думаєш, що він від нього хоче? – Заговорив білий вурдолак, до іншого.
— Не знаю. – Відповів вурдолак задумавшись.
— Може він хоче дати йому якесь завдання, чи ще щось. – Вмішався в розмову Мортх.
— Можливо.
Й знову все навколо поглинула тиша, всі чикали на повернення Данквара.
Вдалі між деревами прикритими снігом, зарипів сніг й за декілька хвилин показався сам Данквар.
— Приблизно за вісім кілометрів звідси, їдуть два білі вози які тягнуть по два коні, охорона не велика усього двоє.
Закінчивши говорити Данквар, зробив паузу.
— Рушаєм в дорогу всі дотримуємось плану, а тепер в розсипну.
Вурдолак почали бігти від них, відділятись по одному вурдолаку, доки на дорозі не залишились хіба, Данквар й Мортх з його групою.
Всі бігли не на повній швидкості, вітер свистав у вуха пробігаючи засніжені дерева дорогу, група зупинилась на повороті.
— Так що провірим, на що ви здатні, я спостерігатиму з відси. – Сказав Данквар.
За мить вдалі, почулись удари копит.
Мортх відчув як між деревами, десятки поглядів стежать за ним, на його лиці появилась усмішка.
— Добре.
— Річард Івар зайдіть з флангів, ви троє ззаду возів а я спереду.
Мортх зірвався з місця, п’ятеро забігли в ліс Мортх побіг у перед.
Біжучи між деревами я вирішив атакувати перший віз, на якому сиділо двоє один з яких тримав коней за упряж, й керував конями.
Вибравши місце за кущами, я став чикати доки віз під’їде достатньо близько, доля секунди й я вистрибнув на засніжену дорогу.
Під бігши до возу я схопив за руку людину, яка тримала упряж й скинув людину на землю.
Коні за іржали стаючи на задні копита, й на великі швидкості почали не керовано бігти. Друга людина не очікуючи такого, звалилась з возу прямо у сні, заднье колесо возу проїхалось по правій руці.
Мортх біг по дорозі, побачивши упряж який тягнувся по снігу. На великій швидкості Мортх схопив упряж, й не великими ривками став зупиняти, білих коней, тягнучи назад які при першій спробі, зупинити чуть не попадали на спини.
Зупинивши віз Мортх глянув, що інший уже за хоплений троє людей лежало біля возу, двоє з яких були в чорній шкіряні броні.
— Перетвори їх на вурдолак. – Сказав Данквар, повільно підходячи до Мортха.
Через десять хвилин вся група зібралась, на дорозі після перевірки виявилось що, ці вози перевозили тканину, й у одному з возів найшли скриню з сто золотими ельфійськими монетами, які рівнялись по курсу чотирьом людським монетам. Через більшу концентрацію золота в монеті, ніж у людській й кращу обробку.
Всі вирушили на зустріч іншій групі.
Через три дні всі зібрались в одну групу, заради виконання одного завдання по захоплення ресурсів, й людського поселення яке називалось Льо.
Обновлено: 25.07.2026