Глава 2 ч 4
Де я? Чому я не відчуваю рук? І ніг?
Прийшовши до тями, задав ці питання сам собі Ароар, на мить але зразу все згадав.
По лицю стікали краплі води, розталих сніжинок, все тіло прикривав три сантиметровий шар снігу, навколо відчувалась присутність монстрів які заставляючих стигнути кров у жилах.
— М? Його руки і ноги майже відновились.
Почувся чийсь голос за декілька метрів.
— Стій я піду!
Єдине що я чув як сніг зарипів, хтось почав повільно спокійно йти, від нього виходила жаго вбивства.
Рипіння снігу луною віддавалось в голові, здавалось що воно йде вічність.
Істота зупинилась біля мене, й я відчув як він нахилися.
Вперше за довгий час я відчув, не страх смерті а страх болі! І ран які воно могло мені нанести, серце швидко забилось.
— Хах яка приємна мелодія, так ти отямився?
Істота захлопала в долоні відбиваючи ритм биття серця, відчувалось як монстр насолоджується ситуацією в якій я опинився.
Хлопки зупинились, у туж мить пекельний біль заполонив мене, я почав корчитись в агонії від пекельного болю.
Сніг с трясся й я побачив, морду вурдолака що дивився мені в очі.
— Що за погляд, наповнений презирством, як же він мені не подобається! - Заговорив вурдолак направивши випущений кіготь, на око Ароара.
Кіготь повільно почав проходити, під моє праве око пробиваю шкіру, сильний біль заполонив мою голову.
Від болі Ароар втратив свідомість, в ту секунду вурдолак виколупав око Ароара, кинув біля його ніг.
Час йшов вурдолак стояв над тілом Ароара, дивлячись у даль на схід, у ту сторону в яку направився Ансгер.
Трикутні вуха Данквара, почали рухатись.
— П'ять? Сім ні дев’ять!
Говорив вурдолак дивлячись у даль, за мить він побачив Ансгера, який зняв предмет з пальця, за ним з під снігу виповзли істоти цих країв, названі змії трьох.
Змії трьох класу Б2 Б3, і одна молода змія з срібною шкірою з золотими хвилями на спині, класу В.
Більшість змій трьох з присутніх, були класу Б2.
Біла луска з великими шипами біля голів, і одним великим на кінці хвоста, що дозволяло наносити колючі атаки.
Троє змій можна було віднести до класу, Б3 сірувата луска випирала по всьому тілу відділяючись одна від одної, на три міліметри, на два сантиметри в висоту і три в довжину, гострі як лезо бритви.
Всі змії трьох з присутніх, не перевищували метра в довжину, у всіх одна спільна риса блакитні як небо очі, які блистіли при найслабшому світлі як дорогоцінне каміння.
Вурдолак мовчки дивився на Ансгера.
Ансгер глянув в сторону тунелю, який виходив на поверхню, з якого йшов кам’яний монстр з залізною рудою.
Кам’яний монстр зупинився за декілька метрів від Ароара, й висипав руду на землю
Ансгер підійшов до руди й активував навик, змії трьох спостерігали на відстані десяти метрів, піднявшись на п’ятдесят сантиметрів свої голови.
Руда почала світитись блідо білим світлом, й перетворюватись на три грубі ланцюги, один з яких мав гаки з обох боків.
— Данкваре відрубай йому руки біля ліктів, і обмотай одним ланцюгом щоб захоплював рани по середині, далі відрубай ноги біля колін, і обмотай теж так щоб ланцюг захоплював рани, третій прикріпи до тих двох.
Данквар дивився на Ансгера, задумавшись на мить і глянув на свої ноги й руки.
— Так значить ви хочете...
— Ти вже здогадався? Ланцюги не стримають регенерації, але зроблять так щоб він не міг рухати, своїми кінцівками!
— А тепер кам’яний монстр ,одного разу ви повідомили мене, що натрапили на підземний лавовий потік, так ось закріпи його над лавовим потоком.....
— І на останок ти і ще декілька кам’яних монстрів, закрийте вихід з печери коли усі зайдуть, й прокопайте новий вихід менш примітний, поки що все.
— Хм напевно треба буде створити.......
Ансгер продовжив йти у роздумах до тунелю, вслід за ним почала йти й химера.
Вурдолак почав виконувати відданий йому приказ, поки кам’яний монстр стояв поруч, чикаючи коли йому пере дадуть Ароара
Пройшло декілька днів.
Відкинувшись на спинці крісла, за столом в червоній мантії мага, Ансгера поглинули роздуми.
Хм за останній час чисельність моїх підданих виросла, до вісімсот тридцяти якби деякі демони не ворогували, й не пережерли один одного в перші два дні, було набагато більше.
Хоча тепер демони сильніші, як вони кажуть вони стали архі демонами.
Так ось половині не потрібна їжа, а ось іншим ехх.
Ресурси лісу майже вичерпані тим більш після останніх подій, більшість істот повтікало на великі відстані, і не факт що вони повернуться. Полювання стало проблематичним, хоча може на деякий час.
Дідько що ж робити? Доведеться напасти на якесь з тих поселень, біля імперії!.....
Допустим ми розгромим їх, і заберем ресурси і людей..... Тоді знову повстане ця проблема.
Стоп а якщо зайнятись торгівлею? Хм якою? Спадає на думку лише такі ресурси як камінь залізо і тд, на це піде час, але може вийти, хоча я не впевнений в цьому.
Але як мені скелету десь торгувати? Смішно навіть подумати, на реакцію покупців, хрін з тим можна використати треті лиця для цього.
Так потрібно скласти план для початку, потрібно за получити вози й коней, а значить потрібно відправити когось.
Хм Данквар підходить на це завдання, з урахуванням його швидкості й регенерації, потрібно також придумати йому винагороду, в разі успішного виконання завдання.
Яка винагорода може бути вурдолаку?
Стоп якщо вірити йому він останній, з вурдолак......
Так звісно найкраща винагорода за виконання його завдання, відновлення раси вурдолак, але для цього потрібно вибрати жертву, він же може перетворювати на вурдолак завдяки своєму укусу?
Я взяв контроль над одним кажаном, який був у одному з поселень людей, в одному з складів.
Якщо вірити тим очам, то в поселені що найменш три сотні людей, хоча може я помиляюсь, їжі в одному з складів вистачить що найменш на рік, з урахуванням поповнення армії, то на три шість місяців.
А якщо напасти на декілька поселень у імперії, можна буде захопити більше їжі і ресурсів, які потім можна буде продати за чималі кошти, хоча і гроші захопити мож....
Так вирішено.
У той же момент я зв’язався, з Данкваром і приказав захоплювати вози каравани й вози торговців, які проходили по території країни Трьох Драконів, недалеко від поселень людей, друге завдання було перетворювати кожного зустрічного на вурдолака.
Слухаюсь. – Відповів Данквар.
Я повідомлятиму тебе про пересування караванів й торговці, і де вони зупинились.
Ясно тоді я вирушаю.
Так можеш йти.
Зв’язок розірвався, й водночас відчувалось як ходьба Данквара переростає у біг.
Хоча завдяки навику, я міг би призвати й створити вози... Але якщо хтось щось запідозрив, побачивши не знайомі лиця, чи вози які чимось би віділлялись. Досить думати про це.
Я узяв контроль над двома кажанами, й направив їх до дороги.
Щодо інших завдань...
Потрібно дати завдання Алхіміку, й тому вченому. Тому я почав зв’язуватись, з ними.
Зайдіть до мене в майстерню! Приказав я зв’язавшись з ними.
Після мого приказу двом, я відчув що вони розгублені, й їх заповнив страх не відомого.
Хм точно, я з ними перший раз так зв’язався, ну нічого най звикають.
Я піднявся із-за столу й оглянув майстерню, по обидва боки стояли чорні обладунки з одноручними мечами й шипами, на наплічниках й на руках, майстерню освітлювало слабке світло кристалів мани.
Інші місця такі як тунелі, шахти в яких видобувались корисні копалини. Величезні поверхи освітлював камінь сонця, при добуванні це звичайний камінь, але якщо стиснути його з певною силою, камінь починає імітувати світло сонця.
Ех доки вони дійдуть до майстерні, пройде час.
Повільним кроками я почав виходи з майстерні, прихопивши посох.
Вийшовши з майстерні я опинився, біля колись виходу з печери, який довелись приховати після бою з Ароаром.
Я поклав руку на створену кам’яну стіну, кам’яними монстрами.
Хех Звичка виглядати з печери.
Подумав я що мене розсмішило, й підняло настрій якій швидко зник через ефект нежиті, який поглинав емоції.
Ким я став, що мені начхати дивлячись на смерті людей, хоча дивитись кажаничими очима на смерті людей, і бути присутнім на місці може, різні речі.
Чи спокійно віддавати прикази які призведе до десятків, чи сотні смертей егоїстично, ні якщо подумати і в минулому житті, мені було байдуже до смертей людей, ось тільки на тварин мені було шкода...
Можна сказати, що в цьому світі я став собою тим ким був у минулому житті, я уже змирився зі своїм теперішнім обліком.
Мої роздуми перервали кроки двох людей, які очікували побачити мене в майстерні.
Двоє про щось розмовляли, й мені стало цікаво й я вирішив використати перстень полоненого, скривши себе я пішов їм на зустріч
Надівши предмет, я зрозумів одне, що я за був як їх звати.
Чорт. Сказав я сам собі.
— Як ти думаєш, що це було?
Хм хто це сказав, а точно алхімік... Як же його звати...
Учений пожав плечами, й пробурмотів.
— Як на мене це якась система зв’язку, пов’язана з нами.....
Зробивши паузу учений продовжив говорити.
— Наразі мене більше торбує, що він від нас хоче.
— Це так....
Двоє замовкли й продовжили йти в тишині, роздумуючи що від них хоче володар.
М? І це все, я думав вони більше про мене говоритимуть ну тоді.
Повільним кроком я йшов за їхніми спинами, за декілька секунд двоє зупинились біля дверей, не наважуючись увійти вони стояли біля дверей, Алхімік простягнув руку до ручки дверей але забрав назад руку.
Вони довго будуть стояти тут?
Я вирішив зв’язатись з ними, щоб вони не зрозуміли що я за ними стежив.
Увійдіть.
Алхімік затремтів від страху.
— Він що нас бачить. – Пошепки за питався Алхімік Ученого.
— Не знаю... Може тут є якась система стеження.....
Відповів пошепки стисло Учений, дивлячись на кам’яні стіни навколо.
Алхімік провернув ручку, й двоє почали входити швидко проскочивши за ними.
Я направився до столу швидкими кроками, я швидко дістався до столу й сів, поки двоє огляду вались навколо біля дверей, я зняв перстень скритності.
— Як?
Вигукнув Учений побачивши Ансгера, втому місці де секунду тому його ніби й небуло.
— Кхм Ближче до справи ти...
Чорт як їх звати? Згадуй кістлява башка....
Ансгер замовк, Ансгер непорушно продовжував сидіти не виражаючи емоцій, хоч наразі в голові у нього був вибух емоцій.
Пауза продовжувалась ситуація, напружувалась Тамонд й Берен зглитнули від нервового напруження, очікуючи чогось жахливого.
Згадуй згадуй.... Так т-Тамонд і здається Берн, точно Берен.
— Тамонд у своєму світі ти створив вірус який знищив твій світ, і який швидко мутував.
Тамонд закляк на місці, зблідле лице не виражало емоцій.
Зробивши паузу, Ансгер продовжив говорити.
— Від тебе я хочу щоб ти створив контрольований вірус, який впливав на істот певних рас, інструкції получиш пізніше, поки що подумай які обладнання потрібні тобі, і зайдеш до мене, коли я зв’яжусь з тобою поки що все, можеш йти.
Тамонд розвернувся, й направився до виходу
— Тепер ти Берн, завдяки алхімії ти можеш створити порох?
— Т-так звісно
— Значить ти можеш створити зброю?
Берен махнув головою, дивлячись на Ансгера
— Так ти зрозумів своє завдання, створи мені зброю.
— Е Але мені потрібні ресурси, руди тощо.
— Думаю ти вже знайомий з кам’яними монстрами, так що в разі потреби тих чи інших ресурсів, звертайся до них можеш йти.
Берен розвернувся й вийшов, бурмотячи собі щось під ніс.
Роздавши команди я підключився до одного з кажанів, який направлявся на схід.
Кажан летів над засніженою дорогою, по бокам дороги високі дерева, подібні на хвойні, ні слідів нічого з повітря не видно, все навкруги вкрите снігом.
Обновлено: 25.07.2026