Глава 2 ч 6
Віддавши команду Данквару, я піднявся з крісла, у майстерні декілька днів тому я відправив кам’яних монстрів, до вордулак й дав їм завдання, скоріш за все вони вже добрались.
Двері зі скрипом відчинились, й у майстерню увійшла Варла.
— Йо як поживаєте? – З легкою усмішкою, за говорила Варла.
— Чого треба?
З голосом наповненим злості, за говорив Ансгер, через те що його роздуми перервали.
Три дні тому.
Та скільки можна, скільки вони будуть до мене так ставитись.
Подумав Ансгер побачивши трьох людей, які приклонили коліна перед ним, які прийшли про звітувати про обстановку, в лабораторії на три поверхи нижче, й про обстановку кімнат.
Як же дратує їхнє ставлення до мене, так якби до якогось короля дратує...
Дратує всі так ставляться до мене, як же дратує.
Думав Ансгер спершись, на праву кістляву руку, дивлячись на підопічних й б’ючи пальцем об стіл.
— Все мені надоїло...
Викрикнув Ансгер на цілу майстерню, троє людей по біліли від страху, й затремтіли, в туж мить Ансгер активував зв’язок між усіма підопічними, і всі почули спокійний голос, в своїй головах який поверг їх у шок.
Друзі якщо чесно ваше ставлення, і ваша поведінка в моїй присутності до мене, мене дратує, і викликає певний головний біль, біля вас я не хочу притворятись якоюсь, величною істотою.
Я хочу щоб ви до мене ставились як до рівного, а ваше ставлення викликає лише головний біль, і якщо ви продовжуватимете в тому дусі, я запхаю вас туди звідки витяг...
Зв’язок розірвався, троє в кімнаті переглянулись й піднялись.
— Це все? – Заговорив Ансгер до трьох.
— Так.
— Тоді можете йти!
Троє вибігли з кімнати, не знаючи як вести себе далі, щоб не викликати гнів істоти, яка дала їм другий шанс на життя.
На дорозі після того як розірвався зв’язок, Данквар й троє вурдолак стояло в ступорі, за мить на морді Данквара появилась усмішка, й сміх розносився навкруги.
— Хаха Цікаво як же цікаво, чого ж він хоче з таким правлінням, наш рятівник? Чи вбивця всього живого, чи Володар не живих й не мертвих, хаха куди він заведе нас, й що на нас чикає? Як же цікаво.
Один з білих вурдолак, глянув на Данквара й за говорив.
— Чому ви смієтесь?
— Згадав дещо, шо було в мій час. – Стисло відповів Данквар.
Сміх Данквара не зупинявся, й знову він заговорив.
— Пам’ятаю колись було поселення варварів, які ставились один до одного як рівні, сила яку вони мали ні з чим не зрівняти...
Теперішній час.
— Ну чого треба? – Ще раз за питав Ансгер, дивлячись в очі Варлі.
Варла стояла за стигла на місці, ніби чикаючи на покарання за свою поведінку, дивлячись на Ансгера, але покарання так й не було.
— Мені надоїло сидіти під землею, хотілось пройтись по поверхні. – Тихо за говорила Варла.
— Добре підеш зі мною.
— А? Куди?
— Ну точніше полетиш зі мною, на химері до поселення людей, в якості мого охоронця охоронця.
Варла застила на місті.
— Через дві години вирушаєм збирайся.
На лиці Варли читалось здивування, й не розуміння того що відбувається.
Через декілька хвилин, Варла махнула головою й вийшла з кімнати.
Мені теж набридло сидіти під землею, добре що я попередив Данквара, що прибуду глянути як вурдолак захоплюють поселення Льо.
Цікаво буде глянути, недавно я бачив як в це поселення входив якійсь воїн.
Зібравши групу вурдолак по дорозі назад, можна буде спробувати захопити покинутий замок, в якому поселились гобліни
Цікаво якщо вірити зі слів змія, мій двійник чи то я двійник?
Контролює все пекло й всі виміри, й між виміри цього пекла. Він може становити загрозу для мене, тому мені потрібно більше підданих, якщо вірити словам змія то під контролем двійника безсмертна, нескінчена армія архидемонів й монстрів.
Так ліпше, про це поки що не думати.
Хм треба взяти змія з собою, хах в мене багато охоронців є.
Ансгер засміявся, сміх розносився по всій майстерні, й за мить сміх припинився. Ансгер піднявся з крісла, глянувши вперед Ансгер простягнув руку, по підлозі з тіні почав пливти слиз, з білою кулею з верху, зупинившись біля руки слиз прийняв форму посоха, посох упав в руку Ансгера.
Ансгер повільно почав йти в один з тунелів, в якому оселились змії трьох й змій, йдучи з майстерні Ансгер, почав згадувати мить коли він призвав змія, й спогад змія які він побачив.
Темрява поглинула мене чи то мою душу, й виплюнула в невідоме місце й справді, було таке дивне відчуття.
Я опинився на якомусь острівці, оточеним замерзлим болотом, на острівці було висохле невелике дерево, біля якого лежав скелет в обладунках, срібного кольору, без шолома освітлений червоним місяцем.
Глянувши в небо я побачив червоний місять, й червоні зорі оглянувшись навколо, я побачив що у болоті що найменш по десять дерев.
Дерева виглядали, з під червоного льоду.
Я почав йти по льоді, й чув як лід тріскотить під моєю вагою.
— Рятуй допоможи.
Відколи я почав йти, я чув чисельні голоси, які молили про допомогу, десь в далі схилившись над льоді, я почав чути голоси краще, голоси ставали голосніші й голосніші.
— Що це? Хм.
Я розвернувся й почав йти, назад на острівець щоб знайти чим пробити лід.
Оглянувши острівець, я найшов в червоному бруді який нагадував загуслу кров, при ломаний спис.
Узявши спис я підійшов до льоду, й ударив по ньому з десяток разів, й пробив його.
В ту мить голоси ставали голосніші й голосніші, крики десятки чи сотні тисяч істот, які що секунди ставали голосніші.
Місце де мені удалось пробити лід, почало швидко замерзати, я торкнувся рукою до червоної води, й зрозумів що це кров.
На мить мене поглинув страх, який за мить зник, ніби страху й не було, пройшовши вперед по льоді який тріскотів, під моє вагою.
Я схилився над льодом й протер рукою, червоний іній крики продовжувались, й ставали голоснішими.
Глянувши в протерте місце, я побачив плаваючі тіні тіл, й одне пливлр під моїми ногами, близько до льоду.
Тіло плело й обернулось, роздивляючись мене я побачив оголену дівчину, світле волосся скляні сині очі.
Вона вдарила по льоду кулаком, один раз і ще раз, й закричала пронизливим голосом, стала сильніше й сильніше бити по льоді, до поверхні почали підпливати інші істоти, які почали безумно кричати й битись об лід кулаками головами.
Я почав відступати до острову, все болото поглинули крики й удари об лід.
Вони через мене кричать? І що хочуть затягнути під лід?
Я швидкими кроками,направився до острову.
Десь в далі почулись крики, й грохот обладунків.
— Он острівець біжім! Там хтось є!
— Ааас воно схопило мене за ногу...
— Сука вони пробиваються, нічого ще трохи і ми врятовані.
— Де вони?
Оглянувшись назад я побачив групу воїнів, в синіх обладунках.
Один воїн тримав в руках білий прапор, в центрі якого намальована крапля води, хтось тримав мечі хтось довгі списиб
М? То вони сюди біжать?
Одного за одним хапали руки я пробились крізь лід, й тягнули вниз воїна за воїном, доки не лишилось троє з мечами й щитами в руках.
За декілька хвилин трьом, удалось добігти до острівця.
— Та це ж скелет тут тьфу, а я подумав що тут хтось є.
Віддихавшись за говорив воїн, дивлячись на скелета під деревом у обладунках.
З заду до воїна підійшов інший воїн, стиснувши рукоять меча він проткнув воїна.
— Вибачай нам потрібно щось їсти...
— Гх.
Ноги воїна підкосились й упали на коліна, й тіло воїна пало, воїн повільно помирав.
— Ще трохи протягнем.
Витерши меч об ганчірку, сказав воїн.
Повільно розвернувшись воїн, напоровся на меч друга.
— Точно я протягну.
— Гкх.
Тіло воїна упало вперед.
Хм таких друзів й ворогу не побажаєш, стоп чому не побажаєш?
Ця думка розсмішила Ансгера.
Лід затремтів затріскотів й розламався, від удару гігантської істоти, від якої почали відлітати чисельні тіла, й падати на лід.
— Шшшш шшшш.
— Чорт. – Стиснувши меч сказав воїн.
Це ж Змія!?
Тіла упавші на лід, почали підніматись й з усмішками, почали йти до острівця, серед чисельних тіл йшли й воїни, в чорних обладунках.
Тіла підійшли до острівця, воїн в страху притисся спиною до дерева.
Двоє людей підняли мечі з острівця, й підійшли до воїна який безумно махав мечем на право й на ліво, в мить тіла зірвались з місця, направивши мечі, які за мить проткнули воїна наскрізь, й воїн почав повільно сповзати в низ.
Тіла почали повертатись в болото.
Змій дивився на тіла воїнів, й на скелета воїна.
Все навколо почало замерзати й змій, почав упускатись у воду.
— Яке чудове видовище!!!
Не звідки почувся голос, у далі показався скелет в чорній мантії з дерев’яним посохом.
— Шшшшш шшшш.
— А ти про того воїна скелета? Він помер від втоми. Закину я цих воїнів і цього скелета, в вісімнадцятий вимір.
Стоп мій голос? Не може того бути! Хоча подумав стоячий скелет, хах в цьому світі все можливо.
Скелет махнув рукою й воїни в мить зникли.
— Ну що віддай мені Артефакт бога війни, або його тіло.
— Шшш.
— Тоді умри!
Скелет махнув рою й з неї вирвалось чорне полум’я, яке почало слідувати за змієм, змій швидко занурився але полум’я прослідувало за ним.
— Знає як було важко інсценувати його загибель, від лап чорного Дракона?
Скелет продовжував говорити, за триста метрів з під льоду, пробився змій розкидаючи тіла, його тіло огорнуло полум’я, яке не чіпало тіл істот.
Розумне полум’я?
Змій горів корчячись від болю, проломлюючи лід навколо, в мить змій зник.
— Твоє зменшення не поможе!
Лід в мить замерз заморозивши тіла, полум’я продовжувало горіти й через декілька хвилин, зникло як і скелет з тілами, ніби нічого й не було, або було але дуже давно.
Що то було?
Я оглянувся й побачив чорну змію, яка застигла огорнувши дерево по серед болота.
Ти підходиш.
Я підійшов до дерева, й торкнувся голови рукою.
Змія висунула язик й я почув голос, який розносився в моїй голові.
Ти хто?
— Телепатія цікаво! В тебе є вибір залишитись тут, або піти за мною. Твоє рішення?
Хіба не ясно.
Після його слів нас двох, почала поглинати темрява.
Я й не замітив як дійшов до тунелю, мені на зустріч виповз змій.
Щось сталось,?
— Вирушаєм в поселення людей, заради захоплення ресурсів.
Ясно.
Ансгер упустив руку на землю, й змій заповз під мантію.
Вийшовши з тунелю до сходів Ансгер зв’язався, з Варлою сказав куди йти.
— Ну що направляємся до сорок шостого тунелю, чи точніше буде сказати складу? Хоча ні сховище підійде.
Ансгер підіймався сходами в гору, йшов й йшов проходячи проходи в різні тунелі, входи в шахти, й усе зроблене кам’яними монстрами.
Хм в кам’яних монстрів є зараз три основні завдання, будувати вентиляційні шахти, щоб повітря поступало в приміщення, добування корисних копалин, і викопування тунелю до дороги, по якій проїжджають люди торговці і тд.
Десь за два три місяці, підземний шлях буде готовий, завдяки тому що одна група кам’яних монстрів копає тунель не далеко від дороги, а інша звідси. Тунель у декілька разів прискорить наше пересування, тунель буде достатніх розмірів щоб у ньому міг пройти Паладин Смерті чи химера, й проїхати віз.
Будівництво цього тунелю покращить наше пересування...
Я й не замітив як дійшов до сховища, в якому знаходилась химера так як їжі для неї не було, химера їла гілки хвойних дерев.
Я побачив по серед сховища химеру, поїдаючу гілки дерев.
Сховище було освітлене великими каміннями сонця, приміщення двадцять на тридцять метрів, тут і там стояли кам’яні колони, висота сховища десять метрів сховище, повністю зроблене з каменю відполірованого.
Вдалі виднівся вхід в тунель шість на п’ять метрів, освітлений малими каміннями сонцями, по через двадцять метрів деякі ділянки лишались темними, через не достачу каменю, тунель під нахилом піднімався у гору.
Хм Варли ще немає, ех якби був спосіб швидко пересуватись.... Хех а я ім’я для цього місця ще не придумав, пізніше потрібно буде якось назвати це місце... Так але основне зараз пересування як прискорити???
Змій крутився й слухав бурмотіння Ансгера.
Пересування??
Хм це ти в моїй голові, хех підслуховуєш мої роздуми???
........
Мовчання значить згода.
Я знаю того хто вам може помогти, в швидкому пересуванні.
Та??? Хто???
Можливо пізніше я вас познайомлю...
З ким???
.....
Хм чого він замовк з ким познайомить, може він мав на увазі когось, чи щось з того виміру?
Цілком імовірно..
Я б міг придумати заклинання, для переносу між цим простором і запечатати в якійсь створений мною амулет.... Ні це буде сильно затратно для інших, багато енергії буде споживати, тут без варіантів навіть заклинання мені не поможуть, нуй головоломка.
Ансгер продовжив стояти в роздумах, тихо бурмотячи собі під ніс, дивлячись десь в даль, не помічаючи що змій за тих, й змінив колір на білий, обмотавшись навколо шиї, змія огортало чорне світло мов туман.
Мантія Ансгера стала довша й прикрила горло, й голову Ансгера капюшоном, повільно переливаючись кольорами, ніби слиз підбирав колір.
В далі в тунелі було чутно чиїсь кроки, які відлунням розносились в даль.
Так поки я ще не відправився.
Я почав зв’язуватись з Паладином Смерті.
Відправляйся на північ в далі десь, за сто кілометрів ти побачиш гори, відправляйся туди, знайди замок з гоблінами й захопи його, в замку й навколо нього оселились гобліни, підкори їх для мене.
На мить я розірвав зв’язок, і я швидко складав план для лицаря смерті.
Гоблінами управляють шість гоблінів, з дивними вміннями убий їх, і всіх гоблінів в замку, залиш в живих тих хто здасться, також візьми з собою Балдреда.
Слухаюсь
Я розірвав зв’язок, після слів Паладина.
В далі я побачив Варлу.
Я підійшов до химери узяв її за упряж, й почав вести її до тунелю, за мною повільно йшла в червоній мантії мага Варла.
Вибравшись з тунелю, я побачив що сонце сходить.
Обновлено: 25.07.2026