Глава 2 ч 3
Уже кілька днів я блукаю, над територією країни Трьох Драконів. У пошуку перстня гніву бога війни, який він втратив у бою між богами і драконами, з іншої зірки три тисячоліття тому, в бою між чорним драконом який забрав і його життя.
— Я й досі не можу уявити, наскільки сильний був цей дракон, і куди він дівся? Після бою.
Заговорив послушник Ароар, пролітаючи над безкрайніми засніженими лісами недалеко від гігантського водоспаду, використовуючи заклинання політ.
Ароар послушник дванадцяти темних старійшин, й можливо з часом замінить одного з старійшин.
В Ароара чорне волосся червоні очі одягнений в чорну мантію, на шиї Ароара звисає позолочений зачарований амулет знань.
Амулет знань, це коло в центрі якого чотирирука фігурка, в кожній руці якої розкрита срібного кольору книги, зверху кола приєднаний срібний ланцюжком. Амулет огортало слабке блідо жовте світло.
На правій руці перстень скритності. Перстень срібного кольору з написаними рунами зовні, які поглинали енергію простору, й дрібно написаним заклинанням в середині, зверху перстня інкрустований червоний камінь, який нагадував рубін.
Сам Ароар з темної сторони супутника Аватовату, цієї планети названий на честь ельфа, який зміг стати богом ще з не за пам’ятних часів, коли ельфи й люди жили у мирі, й боролись пліч опліч від орд монстрів, й наполовину людей які боролись за власне виживання.
— Ааааа і як я маю знайти цей перстень? Може його знайшла якась істота, раз мене послали на пошуки цього перстня.....
Раз так то чого тоді, старійшини не уточнили де знаходиться перстень?
— Хм а це що...
Сказав Ароар відчувши слабкий запах крові, Ароар направився в сторону звідки доносився запах крові.
Через декілька хвилин між деревами Ароар побачив вхід до якогось тунелю, чи то вхід до якоїсь печери. Ароар зрозуміти не міг.
Біля входу лежало декілька десятків тіл гоблінів, й спів десятка туш тварин цих країв, повсюди були сліди якоїсь істоти, по слідам видно що імовірно великої істоти.
— Хм....
Може постежити за цим місцем? Все це дивно, й якесь дивне відчуття оточує мене.
За мить Ароар побачив, як з печери виходить дивна істота.
Хм Стоп щось знайоме... не може бути це, це вурдолак як? Їх же винищили останнього вурдолака, вбили що найменш три сотні років тому....
Ароар почав згадувати уроки монстрології, але й це не помогло.
Після смерті останнього вурдолака, інформація про вурдолак була стерта, як і згадки про них по причині що всі подумали, що більше вурдолак не появляться.
Чим довше я стежив за цією істотею, тим більше дивувався чомусь, він носив у якихось склянках кров в тунель. Туші тварин й тіла гоблінів, він складував біля входу на купи.
Через декілька годин з тунелю, доносилися потужні сплески темної енергії, які доносились десь з глибин цього тунелю, який імовірно тягнеться в глиб під землю.
Ще день два постежу й напишу звіт старійшинам імовірно що, там більше тих істот, й хтось з них знайшов перстень. Ще що, доведеться відновлювати дані про вурдолак.
Пройшов день
На ранок з тунелю долинались слабкі удари, й тихі кроки.
Небо затяглось чорними хмарами, й хвойний ліс поглинула темрява.
За декілька хвилин
— Так це ж.... Нежить??
За нежиттю по заду йшов вурдолак, виносячи кам’яний ящик з склянками крові.
На нежиті була одягнена біла мантія, мага у руці нежить тримала, дивний темно зелений посох, з білою кулею на вершині.
На ногах у нежиті виднілись з під мантії, коричневе шкіряне взуття, на голові корона з трьома дорогоцінними каміннями різних кольорів, синій зелений й по середині червоний.
Хм то він контролює вурдолак, некромант чи що?
З тунелю почала долинатись, жага вбивства.
Що ж це? Ще один некромант?
Тяжкі кроки долинались з тунелю, що найменш двох істот.
За декілька хвинлин.
Він ще кам’яного монстра контролює, ясно значить кам’яний монстр зробив сховок для нього, скоріш за все це від нього долиналась ця жага, і імовірно там ще є два три кам’яні монстри.
Но але як він їх, все таки контролює убив чи що? Але що за нежить здатна перемогти, вурдолака з його швидкістю. Й кам’яних монстрів які здатні, в печерах спричиняти обвали, які здатні легко знищити нежить, чи нежить магів.
Кам’яний монстр вийшов, й простягнув руку надавши їй форму, кам’яної труби з якої посипались кристали енергії.
Або ще як їх називають кристали мани, утворивши купу кристалів енергії біля ніг нежиті, кам’яний монстр вернувся у тунель.
Я відчуваю сильну енергію, й велику кількість енергії, від цих кристалів.
Значить він хоче провести, якійсь ритуал гляним
З купкою нежиті і кам’яних монстрів, я справлюсь а ось з вурдолаком буде морока, скоріш за все він хоче призвати нежить.
Подумав Ароар.
Чого я переживаю, завдяки перстню скритності я легко їх переможу! Перстень ж приховує присутність й запах.
Ароар стояв за тридцять метрів, на гілці одягнувши перстень скритності.
Скелет випустив посох, але посох не упав на сніг а затремтів, й з нього в сторону Скелета висунувся сувій, посох на мить вкрився слизом.
— Е???
Чуть не викрикнувши сказав Ароар.
Слиз стоп, але їх не можливо контролювати, здебільшого слизі нападають на оточуючих, так як він її контролює? До того ж як він змінив форму, цієї слизі чи краще сказати слайму....
Якби хтось зараз міг бачити лице Ароара, то на його обличчі він зараз міг побачити, не зрозумілість цієї картини.
Скелет узяв сувій й розгорнув його, дивлячись на сувій Скелет почав читати, якесь заклинання.
— Я призиваю мага огню з іншого світу, який межує з цим чи іншими світами, в різних часах чи просторах.
Скелет завмер на місті, голова схилилась у низ.
М? Що у нього не вийшло?
Перед Скелетом на снігу засвітилось коло, з шести кутником у центрі, в якому менше коло.
— Також я призиваю Алхіміка, і вченого з іншого світу, зі світу наповнених хаосом, їхніх діянь.
Він що таку нежить призиває, чи що?
Через десять секунд появились ще два кола, і щось ніби з землі почало відштовхувати тіла істот.
Червона мантія мага, з візерунком на спині, меч який обвиває два язики полум’я.
Довжина мантії по коліна, лице прикрите капюшоном.
Від істоти долинався жіночий безумний сміх.
Біля її ніг почало повставати темна форма, яка прийняла вигляд пса, похожого на німецьку вівчарку, з розміром по коліна, але морда відрізнялась на половину менша від німецької вівчарки, на шиї червоний ошийник.
Скинувши плащ вона показала своє лице, волосся довге настільки що ховалось у мантії темно синього відтінку, погляд вбивці очі блідо жовті красива усмішка й красиве лице, але погляд викривав її сутність.
— Я Варла клянусь служити вам, доти доки моє тіло не стане пилом розвіяним вітром. – Прихиливши коліно за говорила вона.
Що за він, він, призвав людину? Якого чорта? Хіба він не некромант? Подумки кричав Ароар від здивування.
Біля неї з кіл появились, ще двоє людей.
Білий чистий одяг й білі чисті одноразові рукавиці, на руках коротка стрижка чорне волосся, темно зелені очі віком 35-40років.
— Хах Дякую що врятували, я Тамонд клянусь служити, вам володарю.
Глянувши на Варлу Тамонд, теж прихилив коліно.
Оглядаючись навколо, задумливо заговорив третій.
— Ці кола це ж алхімія?
— Дурню це магія! – Розсміявшись відповіла Варла.
Волосся по плечі чорного кольору, сірі очі одяг приховувала чорна накидка, віком 25-30років, на щоці видно зашиту криваву рану, на ногах шкіряні чорні чоботи.
— Я Берен клянусь служити вам. – Глянувши на інших, Берен повторив за ними їхні слова.
— Хм і нащо це?.... Підніміться і станьте по заду мене. – Сказав Скелет.
Вурдолак почав виливати кров, перед Скелетом. Дивлячись на вурдолака Скелет простягнув ліву руку, у перед і у руці появилась розгорнута по середині книга.
Кров засвітившись червоним кольором, піднялась у повітря і почала утворювати десятки а й то й сотні, червоних кіл кола були повсюди, між деревами на деревах й по сторонам стовбурів дерев.
Ароар помітивши це, почав відстрибувати по гілкам назад, з кіл почала вириватись жива демонічна енергія, й нападати одна на одну, поглинаючи іншу слабшу енергію.
—Стоп масовий призив?
Сказав тихо Ароар, згадуючи що він колись читав.
Стоп але на це серед нежиті здатна лише Древня нежить, так він древня нежить?
Повсюди енергія переливалась, чорна й червона демонічна енергія боролись одна з одною освітлюючи темний ліс в червоний, й білі кольори.
Які утворювались коли чорна й червона енергія, стикались б’ючи одну, одну.
Коли енергії були рівні по силі, й били одна одну від удару двоє гинули, тоді утворювалась біла світла енергія яка починала приймати форму світлої істоти.
Глянувши на Скелета Ароар побачив, коли енергія боролась навколо Скелета він продовжував читати нове заклинання.
Перед нежиттю появились величезні кам’яні двері, тридцять на п’ятнадцять метра, двері вкриті шаром льоду який не дає їм відчинитись, але на льоді появились тріщини, й двері з грохотом повільно відчинились.
У відчинених дверей було видно темряву, й виходив морозний холод який перевершував холод, країни Трьох Драконів.
З дверей ніби удалі доносилось шипіння, яке лунало десь у далі в середині за дверима, й що секунди шипіння ставало гучнішим й гучнішим, за хвилину з дверей виповзла величезна зміїна голова.
Скелет повільно торкнувся, кістлявою рукою голови змія, і можна було побачити як з кристалів витікає енергія, світло кристалів гасло й вони починали темніти.
В мить змія зникла, й з воріт вилетіла химера, три метри за ввишки сім за вдовжки, не враховуючи хвоста, на вигляд як пегас, але тіло вкрите повністю коричневим пір’ям, яке більше нагадувало луску, три чорних ока, по бокам по одному й з переді одне.
Простір заповнила давлюча енергія, коліна Ароара затремтіли.
З кіл почали піднімати дивні істоти, з дивною зброєю.
Дідько потрібно було знищити його з початку, а тепер я один не справлюсь. Хто ж знав? Що на вигляд, простий скелет маг виявиться древньою нежиттю, з вмінням викликати істот.
Ароар розвернувся щоб почати відступ, як в одну мить дерева в радіусі сто метрів пали під чиєюсь вагою, деякі розлетілись з грохотом в інші дерева, й прямо перед Ароаром появилась гігантська чорна змія, голова п’ятнадцять метрів за ввишки направлена на Ароара.
Дідько він відчуває, тепло мого тіла? Чи може бачить?
Він що, такий швидкий?
--- Як ти смієш втікати, шшшшш володар приказав схопити тебе шшш.
В голові Ароара роздався голос, наповнений ненавистю.
Тіло ще більше затремтіло, але на лиці Ароара появилась усмішка.
Глянувши в небо Ароар побачив, що небо знову поглинули темні хмари.
Сонце показалось Іза хмар, засліпляючи на мить змія, голова змія опустилась униз.
Це мій шанс!
— Політ.
--- Уб’ю.
— Спіймай якщо зможеш.
Тіло Ароара почало швидко підніматись в небо, змія почала підніматись вслід за Ароаром відкривши пащу, на великій швидкості не видячи цілі.
Ніхто з двох не помітив, як між поваленими деревами, біжать дві тіні.
— Хех Ворота відчиніться
В повітрі появились двері, які повільно почали відчинятись.
Ще трохи і я вирвусь звідси! Радісна думка мелькнула в голові, відганяючи на мить страх й відчай.
У туж мить, від голови змії, відскочила величезна тінь.
Хм Це? – Глянувши униз Ароар, не міг стримати свого здивування.
Гігантською тінню виявились Паладин Смерті і вурдолак, на спині паладина летючі у вверх.
— Де він? – Закричав вурдолак.
— Шшшшш шшшшш шшшш.
Все одно не дістане, він ж мене не бачить....
Втуж мить вурдолак відскочив від паладина смерті, і за мить опинився над головою Ароара випустивши кігті, вурдолак наніс удар зі всієї сили і Ароар почав летіти у низ.
Паладин з грохотом упав на повалені дерева, дивлячись у гору паладин побачив на секунду падаючого Ароара, який втрати свою скритність лише на секунду.
Швидко піднявшись паладин схопився за рукоять меча, витягнув із-за спини ще один меч, стиснувши рукоять меча паладин глянув уперед, і побіг в місце за сто метрів де упав Ароар в сніг.
Не побачивши Ароара паладин рубанув вм’ятину, в снігу у вигляді руки з правої сторони тіла, за секунду з руки й плеча хлинула кров, перефарбовуючи сніг в червоний колір, водночас тіло повільно ставало видиме, для людських очей окрім руки.
Паладин Смерті вернув меч за спину, підняв відрубану руку намацавши перстень паладин різко вирвав його, що чуть палець повністю не відірвав, рука стала видимою й можна було побачити, як палець звисає під долоню тримаючись лише на одній шкірі, вкриваючись повільно кров’ю.
Паладин глянув на Ароара, й побачив як в нього формується нова рука, кістки руки вже від росли з плеча, й на них почала формуватися плоть.
Чи то від удару чи через втрату кінцівки, Ароар лежав без тями.
Паладин глянув назад й побачив, гігантську змію а на її тілі стояв Данквар, двоє про щось сперечались.
— Шшшш шшшш.
— А я тобі кажу у нас, не було вибору, інакше ти його проґавив.
—Шшшш шшшш.
— Та пішов ти!
— Шшшшшш Шшшшшш шшшшш.
— Погрожуєш сук...
— Ану двоє заткніться!!!
Викрикнув з повітря Ансгер летячи, сточи на химері.
Химера приземлилась, слиз який був посохом швидко трансформувався, в прозорі ніби скло сходи. Ансгер повільно сходив а Гігантська змія, дивилась на Ароара.
— Шшшшш шшшш.
— Кажеш у нього висока регенерація? Хм цікаво.... Добре регенерація стане його каторгою.
— Шшшш?
— Побачиш.
Слизь перетворився назад в посох, Ансгер повільно підняв руку і направив на гігантську змію.
Змія швидко поповзла до Ансгера, зменшившись у розмірах до тридцяти сантиметрів, зстрибнула у рукав мантії Ансгера, й підповзала до голови обвиваючись навколо шиї.
— Паладине відрубай йому руки й ноги. – Сказав спокійним голосом Ансгер, дивлячись на Ароара.
Паладин потягнув руку за мечем, доля секунди й Ароар залишився без обох ніг вище колін, бризки крові розлетілись навколо перефарбовуючи сніг, в червоний колір ще два удари і Ароар лишився без рук.
Змія повільно висунула голову із за мантії Ансгера, й почала висовувати свій роздвоєний зміїний язик.
— Шшшш шшшш шшшш.
— Хм вони сильні?
— Змія помахала головою.
Паладин Смерті простягнув долоню, на якій був перстень скритності.
— Завдяки цьому предмету ми його не бачили, й не відчували.
— Хм ясно цікаво.
Ансгер простягнув руку й узяв перстень, вкритий загустілою кров’ю Ароара.
— Цікаво....
Ансгер надів перстень на палиць, і розчинився в повітрі так ніби його тут і не було, разом зі змією.
— Простежте за ним до мого повернення. – Заговорив спокійно Ансгер до присутніх.
— Показуй дорогу.
Десь не десь почали пролітати сніжинки, які стали переростати в заметіль яка прикрила, сліди битви.
Обновлено: 25.07.2026