Глава 2 ч 2
Не далеко від країни Трьох Драконів, в країні Тар знаходилась ще одна не признана країна гномів і дварфів, Крило Фенікса яка займала більше як половину країни Тар.
Єдине місце де можна пройти до країни, Крило Фенікса слугував міст, нагадуючи крило, на якому уже відбулось тисячі битв, між країнами підконтрольними церкві проти Крила Фенікса.
Крило Фенікса розділяло, провалля невідомо скільки глибини, шістдесят три метри ширини, й невідому скільки довжини, так як провалля охоплювало усю країну. Країну Крило фенікса з кожним роком піднімало, на три сантиметри у верх.
Столиця країни Крила фенікса Радау, довжина якої чотирнадцять кілометрів, ширина перевищувала двадцять два кілометри, в центрі столиці Радау знаходився замок, короля Фалана Нурена Наклана, який був на половину гномом на половину дварфом, який володів легендарним артефактом гномів, і дварфів списомолотом, на яку нанесено тридцять рун підсилення, двадцять магічних рун, й п’ятьма наймогутнішими заклинаннями.
У тронному залі стояв трикутний стіл, за яким сиділо дванадцять старійшин, шість дварфів, і шість гномів й сам король Нурен.
Біля одного з старійшин, лежало три сувої один з яких старійшина, почав читати, на двох інших сувоях, стояли дві різні печатки.
Сам тронний зал був неймовірних розмірів, посередині якого розгорнутий килим, довжина якого перевищувало двадцять метрів, а ширина тридцять в кінці килима, стояв розкішний золотий трон, інкрустований з верху різними дорогоцінними каміннями, які переливались в кольорах, утворюючи над головою сидячого, мерехтіння кольорів, які завдяки магічному білому каменю на вершині, підсилювали власника королівства.
Тронний зал освітлювали, величезні незліченна кількість люстр, з магічного каменю, входом у тронний зал слугували величезні двері, десять на п’ять метрів, на яких вирізнено бій між людьми й дварфами.
— Кхкх. Так ось кордон великого темного лісу, почали захищати орки й вони вимагають плату, за перетинання кордону, й добування корисних копалин.
Заговорив старійшина дварф, відставивши сувій в сторону.
Ріст дварфів, метр сорок метр сорок п’ять, ріст гномів метр тридцять, метр тридцять сім. Дварфи з гномами майже нічим не відрізнялись, ось тільки гноми любили створювати різні механізми, а дварфи любили створювати зброю, з нанесеними на зброю рунами. У гномів як у дварфів була довга борода, у дварфів переважно чорні й сірі бороди, у гномів білі й світлих кольорів, які виростали по плечі, жінки дварфів вирізнялись тим що, у вони теж мали бороди, а жінки гноми не мали.
Усі старійшини у тронному залі, були у білих мантіях, що більше нагадували плащі, з прикритими капюшонами, що хіба бороди було видно, на спинах старійшин були накидки з гербами королівства, на задньому фоні крило фенікса, на передньому перехрещений молот й бойова сокира, молот і сокира символізували союз гномів й дварфів, крило фенікса символізував, волю за яку гноми й дварфи боряться проти людей, які хочуть зробити рабами, їх заради їхніх знань зброї й скарбів.
— Що вони хочуть?
Заговорив старійшина гномів, з світло сірою бородою.
Старійшина розвернув сувій, й продовжив читати.
— Тисяча списів, три сотні бойових молотів, й двадцять бойових сокир....
— Прокляті орки...
Перебив дварф, ударивши по столі кулаком.
— Що ви скажете?
Звернувся дварф старійшин, до короля Фалана.
Фалан король гномів, який уже править цим королівством, більше вісімдесяти років, його тіло прикривали позолоченні жовті обладунки, у правій руці Фалан тримав молот, за спиною у Фалана біла мантія, з гербом королівства, на голові виблискувала золота корона, з найдорогоціннішими каміннями дварфів й гномів, біле волосся біла борода, серйозний погляд, його зріст перевищував метр п’ятдесят.
Фалан повільно відхилився, на спинку дерев’яного крісла, яка тихо заскрипіла, від ваги обладунків й Фалана.
Фалан закрив очі, поглибившись у роздуми.
— Хм Скажи що ми погодимся, якщо вони стануть нашими союзниками, за це ми додатково спорядимо їх обладунками, при першому поклику щоб вони прибували.
Заговорив Фалан розплющив очі.
— Ми й самі справимось, наших сил вистачить для оборони.
Закричав обурено старійшина, гримнувши кулаками по столу, проявивши не повагу до короля.
При смерті короля, якій не залишив нащадків, країною по праву правлять старійшини, або якщо нащадок короля не досяг певного віку, й не набрався мудрості, тоді правлять старійшини.
Усі старійшини замовкли, дивлячись на реакцію короля.
Фалан спокійно відреагував.
— Ти подумай чисельність армії орків, перевищує мільйон, й з кожним днем їхня чисельність росте, наша армія гномів й дварфів перевищує двісті тисяч, хіба ти не думаєш що мати таких союзників не погано а?
Старійшина замовк задумавшись.
— Ви праві але буде важко домовитись, з чотирма кланами навіть якщо й вийде, я щось не довіряю оркам....
Заговорив старійшина, й поглибився у роздуми.
— Продовжуй!
Старійшина відклав сувій в сторону, й узяв другий сувій, зірвавши печатку з гербом, старійшина почав читати, і за декілька хвилин.
— Хм? У нас погані новини, згідно підрахункам у нас залишилось копалин, максиму на двадцять п’ять, тридцять років.
Старійшини почали передавати сувій Фалану, й він сам почав читати.
— А це вже погана новина, значить нам потрібно заключити союз, з орками заради руд, і їхня сила не завадить при перевезені.
Тронний зал поглинули крики старійшин, й обговорень після довгих роздумів, і спорів всі погодились, що союз з орками стане вигідним для королівства.
Старійшина узяв третій сувій, з сірою печаткою зірвавши печатку, старійшина розгорнув сувій й почав читати.
— Хм У країні тар назріває бунт! Й можливо утвориться нова країна також... Не може цього бути!!! На нас йде армія людей, чисельністю тридцять тисяч, і прибуде сьогодні?
Старійшини швидко передали у руки короля сувій, король швидко прочитав й стиснув сувій.
— Дідько!
Двері тронного залу відчинились, й в тронний зал забіг гном воїн, з списом в залізних обладунках, задихавшись гном упав на коліна.
— ЯК ТИ СМІЄШ, ПЕРЕРИВАТИ НАС!
Виразив незадоволення дварф старійшина, король підняв руку й старійшина замовк.
Вставши із за столу, король узяв списомолот, й підійшов до гнома стоячого на колінах.
— Що сталось?
Заговорив спокійним голосом король, глянувши на воїна.
Гном повільно піднявся, й прихилив коліно.
— Кхкх На нас напали люди!!!
Закашлявшись заговорив гном.
— Ми встановили скорпіонів, і п’ятсот стріли так що протримаємся!
Гном воїн при підняв голову.
— Так але ваш старший син, Ґербо повів триста гномів в атаку, проти людей ми не змогли його зупинити!!! Він сказав що справиться, з купкою людей але пізніше, два воїни повідомили нам, що до нас йде ціла армія.
Затремтівши говорив гном воїн.
Король стиснув, у руці списомолот.
— Нестримний ідіот, та він загине!!!
Зі злості король ударив молотом, по тронному залу, тронний зал затремтів гном воїн упав на килим, ударившись головою.
— Приготуйте пегаса, за п’ять хвилин він має бути, біля кола переносу.
— Слухаємось!!!
Почулись голоси за дверима тронного залу, швидко за дверима почав хтось бігти, кроки віддалялись з кожною секундою.
Закинувши списомолот на плече, король гномів направився до виходу.
Йшовши до виходу, в голові Фалана закрутились спогади.
Скільки вже часу минуло? Сто двадцять, чи сто двадцять один рік тому!
Я жив на землі поглиненій хаосом й темрявою, тоді пройшло сім чи вісім років, після прокинення, найбільшого вулкану на землі.
Більшість людей загнула від холоду, й від голоду, вижили хіба люди, які стали канібалами й ті кому хоч якось, удавалось прожити на консервах й на полюванні, хоч і без сонця тварини були малих розмірів, а вовки збільшивши свою чисельність полювали, на людей.
Хм через що я тоді загинув? А точно через невеликого оленя якого уполював, йшов хащами з тушею, й потрапив на поселення канібалів, перші два дні я жив з відрубаними ногами, а далі з відрубаними руками, єдине що я хотів тоді це смерті!
Ех хватить самим, з собою розмовляти.
Король вийшов на передне подвір’я замку, на якому був дерев’яний колодязь, й два невеликі склади, й стіни замку. За які потрапляв хіба тільки дим завдяки вітру, від кузень і ковальнь зброї.
Збоку посеред подвір’я знаходилось, коло переносу яке переношувало, до стіни біля кордону, звідки не далеко до мосту.
Вмить біля стіни показався гном воїн, з списом в залізній броні, ведучий запряженого пегаса, тримаючи його за упряж.
Пегас білий, кінь з великими білими крилами.
Відвівши коня в центр кола переносу, гном дочекався короля який узяв пегаса, за упряж біля голови.
— Активуй переніс до стіни!
Гном почав, читати слова активації.
Коло переносу охопив білий стовп світла, руни на колі почали світись синім кольором, за мить гном і король зникли опинившись біля кордону.
Король й гном опинились між двох стін, на яких стояли заготовленні скорпіони, й п’ятисот стріли.
Побачивши короля до нього поспішив дварф генерал, в залізних обладунки з сокирою й арбалетом за спиною, чорна борода й залізний шолом, який частково прикривав, його лице.
Генерал підійшовши до короля, генерал прихилив праве корольом коліно.
— Де він!
Викрикнув в гніві король, дивлячись на дварфа генерала.
— Вирушив уперед годину тому...
— І?
— Відтоді, від нього нічого не чути...
Дварф генерал схилив голову.
Король стиснув списомолот, й хотів в печатати генерала в землю, але передумав.
— Люди наступають!!!
Почали кричати гноми на стінах.
— Ні ні, цього не може бути, от ідіот, ідіот.
Короля заполонив гнів, швидко за стрибнувши на пегаса, король в злетів у небо з неймовірною швидкістю, не зважаючи на опір повітря.
— Бери командування на себе!!
Викрикнув король генералу.
Генерал піднявся, й почав бігти до стіни кричачи.
— Закрити ворота!!! Цілитесь відкривайте вогонь на ураження, по команді!!!
Король в злетів у небо, й глянув у низ, землю прикрив туман, лише грохот обладунків людей, й збруї коней розносились навколо.
Направивши списомолот на туман, король закричав.
— Древне заклинання, сьомого рангу активація, гнів бога вогню.
Небо вкрило червоне світло, й з неба почали падати вогняні кулі, й бити по площі.
Кулі падали в туман, й охоплювали полум’ям коней, й їхніх вершників, які продовжували наступ.
Охоплені полум’ям вершники, й коні кричали в агонії, й падали за вісім секунд падали, ще живі в агонії кричачи.
Вершники продовжували рухатись вперед, по тілах колишніх друзів, братів чи батьків, перетворюючи їхні тіла на купу перемішаного з кіньми кривавого фаршу.
Голови палих воїнів проломлювали копита коней, у декого очі аж видувало з голів. З животів випирали нутрощі, в когось нутрощі виривались через роти.
Поле бою заповнив запах, горілої плоті й ріки крові.
Позаду вершників кричав генерал.
— Не відступати кожного хто відступить, я особисто уб’ю й згодую тіла вовкам.
— Не відступати!!! Приготувати катапульти!!!
Генерал гномів й дварфів, дивився на все це й усміхнувся, відчуваючи запах крові ворога.
— Скорпіон приготувались, цільтесь.
Скорпіон величезні арбалети, які перезаряджались трьома гномами і двома дварфами, стріли нагадували скоріш за все стовбури дерев, а не стріли.
— Цільтесь Вогонь.
Піднявши руку, дав команду генерал.
Величезні стріли влетіли в туман, пробиваючи наскрізь коней й вершників, стріли які влітали у голови вершника, не лишали й мокрого місця від голови, безголові тіла падали на землю. Й коні продовжували, бігти по тілам людей.
Коні які набігали на стріли перечіплялись, й летіли в повітрі з обертами, збиваючи інших коней, передавлюючи вершників.
Поле заповнили крики людей, й ще живих вершників, випускаючи дух.
— Цільтесь вогонь!!!
В бік стіни полетіли гігантські брили, збиваючи гномів на верху пробиваючи стіну, шматки стіни влітали в гномів й дварфів, які були на землі.
За декілька хвилин бою, сторони понесли чи малі втрати.
Ще одна брила вилетіла з туману, й перелетіла за стіну.
— П’ятисот стріли цільтесь!!!
Король гномів, знову активував заклинання й направив списомолот, в сторону звідки вилетіли брили.
Брили почали бомбардувати катапульти, й людей біля них.
— Заміна!!! Води, води швидко і збийте ту пташку!!!
В туманні кричав, генерал людей.
Люди швидко погасили катапульти.
Король направив списомолот на людей, й активував знову заклинання тепер б’ючи знову по площі.
В туж мить п’ятисот стріли відкрили вогонь, десятки тисяч стріл в злетіли в небо.
— Щити!!!
Стріли в впереміш, з вогняними кулями вкрили поле бою, ранячи убиваючи людей.
У туж мить, з туману вилетів зелений туман, туман налетів на стіну гноми й дварфи, які попали в цей туман заклякли, й попадали замертво.
Я дивився на поле бою, в раз на стіну налетів туман, й гноми пали замертво.
Внизу з туману почувся, божевільний сміх, й з туману на мене вилетів зелений туман.
— Гадство!
Схопивши пегаса за упряж, я почав увертатись.
Ех застарий я вже, для цього.
Стиснувши списомолот, король замахнувся й кинув списомолот, в місце звідки виходив зелений туман.
Молот крутячись улетів у землю, й з грохотом в печатав людського мага, в землю ударна хвиля збила з ніг людських воїнів.
В печатавшись списомолот в землю, почав підніматись й полетів до рук короля, розносячись вітром краплі крові.
— Ааааа.
Поле бою заполоняли крики, ще живих людей.
— Відкрити ворота, воїни готуйтесь.
Дерев’яні шість на десять метрів ворота, почали підніматись у гору на декілька метрів, щоб воїни могли пройти.
— В Атаку.
З важкістю гномам й дварфам, удалось відтіснити піхоту людей, яка почала втікати кидаючи зброю.
Король активував заклинання, в слід втікаючій людській піхоті.
Обновлено: 25.07.2026