Глава 2 ч 7
Пройшло вже три години, від тоді як я з Варлою летимо на химері, вказавши шлях химері я перестав керувати.
По всюди у радіусі десяти кілометрів, на відстані один від одного, летіли кажани, які мали попередити, нас у разі нападу з повітря, чи про пересування ворога по землі.
На диво все тихо.
Оглянувшись навкруги я побачив, навколо ростуть дерева, які тягнуться вверх, прикриті снігом, в далі виднілись гори які прикривав мрак, який спускався вниз з гір на землю, на небі декілька невеликих хмаринок, які інколи ховають сонце.
Хм цікаво як Паладин Смерті, і Балдред справляться з завданням, цікаво чи встигну я у два місця?
П’ять хвилин тому ми пролетіли дорогу, ще трохи ми мали дістатись поселення.
Я почув як Варла піднялась, й почала дивитись вдаль.
У руках Варли спалахнула червона куля полум’я, яка почала збільшуватись в розмірах.
— Що таке?
Варла дивилась у даль стоячи на химері, вона показала вказівним пальцем, лівої руки.
— Там багато істот подібних, на Данквара.
Я глянув у це місце й побачив, десятки вурдолак, які бігли на відстані один від одного десяти метрів, мелькаючи між деревами, лише на мить показуючись й зразу ховаючись, білі вурдолак майже зливались з оточенням, майже не помітно рухались вперед.
— Все добре це підопічні Данквара...
Я почав зв’язуватись з Данкваром.
Передай своїм підопічним, що то я приближуюсь зараз на химері. Я майже наздогнав вас.
Слухаюсь.
Ми продовжували летіти глянувши вниз, я побачив як під гілкам дерев по гілках, стрибають коричневі вурдолак.
Стоп так вони хотіли, атакувати мене?
Пізніше на всіх доведеться застосувати, заклинання повний контроль, так для під страховки.
Наздогнавши вурдолак, вдалі я побачив поселення й приказав химері припинити летіти, й химера повисла в повітрі.
Між деревами я побачив Данквара, який давав приказ декільком вурдолакам, серед них був білий синій й темно білий вудолак, й ще декілька.
Дивлячись на поселення я розумів, що це для вурдолак буде легкий бій.
Навколо поселення не має не стін нічого, мені навіть на мить стало шкода людей, що мене розсмішило.
В центрі поселення був дерев’яний колодязь, й два великі склади по сторонам, дивлячись на поселення, я згадував які там люди живуть, за якими я стежив не помітно через кажанів.
Хех я навіть за декількома, Імперськими поселеннями й однією гільдією стежу, а мене ніхто й не помітив, точніше моїх кажанів.
Стоп а поселення не таке, й беззахисне мені цікаво, нащо цей воїн в білих обладунках здатен?
Мої роздуми перервав рух вурдолак, більшість вурдолак відділилось, й почало оточувати поселення, група з десяти вурдолак рушила в поселення, за ними вирушив Данквар.
Хм мені здається я повідомив ще давніше Данквара, про воїна чи ні?
Білий вурдолак вирвався й почав бігти вперед, в центр ігноруючи витиріщихся, на нього людей, в нерозумінні теперішньої ситуації, за ним люди побачили ще одного монстра.
Хтось почав кричати, далі інші почали кричати від жаху, поселення людей заповнювали крики.
— Ааааа рятуйте мо-монстр, монстри атакують.
Я спостерігав за Данкваром, який щоб спостерігати за підопічними випустивши свої кігті виліз на один з будинків, щоб бачити все що відбувається.
Глянувши навколо я побачив, як люди розбігаються хто куди по снігах геть з поселення, але із-за дерев почали вибігати вурдолак, збиваючи швидко людей з ніг, й швидко вурдолак зв’язували людей ланцюгами.
Хтось з людей розвернувся, й почав бігти назад в поселення.
В туж мить, як я захопився спротивом людей й їхньою спробою втекти, я почув як щось завило.
Глянувши вдаль я побачив білого вурдолака, в якого влітає вогняна куля, й язики полум’я починають охоплювати його тіло.
В мить вурдолак спалахнув, його повністю охопило полум’ям, вурдолак обернувся й я побачив, в його спині сокиру яку теж охопило полум’ям.
Від вурдолака почала втікати людина.
Хм десь я його бачив воїн? Стоп він здатний використовувати магію ха.
Воїн втік в будинок, обгорівши вурдолак дивився на будинок, по тілу вурдолака почала текти кров.
Хм у мене чудовий зір.....
Вурдолак потягнувся за сокирою своєю лапою, з бризками крові вурдолак вирвав сокиру з спини, й кинув об один з будинків, й рушив за людиною, на відстані від білого вурдолака був вурдолак, з темною білою шкурою.
Данквар під біг до вурдолака, й показав пальцем на будинок.
Обгорілий вурдолак підійшов до будинку, вурдолак легко по стукав в двері, на декілька секунд зупинившись, вурдолак ударив ногою об двері, які розламавшись на дві частини, які влетіли в будинок.
Вурдолак ступив в будинок, й за декілька секунд вилетів з будинка, охоплений полум’ям в сніг й завив від болю.
За вурдолаком в білих обладунках вилетів воїн, й встромив меч в живіт монстра.
З боку будинка я побачив ви ходячого вурдолака, з темно білою шкурою.
Воїн вибіг на дорогу, й дивився уперед.
Переступивши обгорілого вурдолака, вурдолак продовжив йти вперед воїн обернувся назад, й побачив вурдолака який випустив кігті.
— Спускаємся біля входу в поселення.
Химера повільно розвернулась й полетіла, до входу в поселення.
Приземлившись слиз перетворився на сходи, й я повільно спустився сходами, направившись в центр поселення, приказавши Варлі триматись на відстані.
Ансгер направлявся в центр поселення, дивлячись вперед звідки долинались звуки, удари меча й кігтів вурдолака, попри Ансгера йшли вурдолак тягнучі тіла людей, до двох складів.
Повільно йдучи Ансгер побачив кам’яний колодязь, з дерев’яним дахом в центрі, а в далі два великі склади, вдалі показався воїн який боровся з вурдолаком.
Вурдолак наступав наносячи швидкі атаки, які Ансгер ледь помічав.
Люди в складах притихали побачивши в щілини складів, йду чого на них скелета, який направив свій зір на них.
Тих хто побачив його погляд охопив страх, морозний холод повіяв на них.
В той час вурдолак настиг воїна, випустивши жагу вбивства заніс лапу над палим воїном, який упав спиною назад опираючись об кам’яний колодязь.
Чорна як дим аура окутала вурдолака, й розносилась навколо.
— Досить!!!
Монстр тихо заговорив його голос розносився відлунням повсюди, здавалось усім людям, люди у той же момент змирились з своєю смертю, тому що вони знали про расу цього монстра.
Люди знали з малечку що, нежить не залишає людей в живих.
Монстр, інакше люди не могли описати цього монстра.
Якого слухались Вовко подібні монстри.
Вовко подібні монстри, здавались в сотню раз сильніші за нього, але вони слухались його, й це лякало їх ще більше через бачення невідомого, того що можливо перевершує силу цих монстрів, але виглядає він слабким.
Дивна мантія переливалась кольорами, перед воїном змінивши колір на чорний.
Монстр зігнувся над воїном, заклякши на мить монстр знову почав рухатись, й шум людей який до того знову почав наростати зник.
— Хм так ти Деор? Працюй на мене вірою й правдою, безголовий вершник темряви.
Мда во загнув...
Тіло воїна засвітилось блідо зеленуватим світлом, й голова з шоломом скотилась з плеч, тіло повільно почало підніматись неакуратно, ніби падаючи назад.
Монстр знову закляк, простягнувши руку вперед, на мить й перед ним появилось коло темряви, з якого почав підніматись кінь скелет, з шкіряним чорним сідлом з упряжем.
Воїн підняв свій шолом, й поставив на місце, монстр підійшов до нього й торкнувся його білих обладунків.
Обладунки почали міняти колір на чорний, меч в правій руці воїна теж почав мінятись, на чорний спис з білим наконечником.
Звідки не візьмись за два метри від колодязя, частина землі піднялась, й звідти вистрибнув хлопець, відкривши підземний прохід.
Віком п’ятнадцять років, в грубо шитому чорному одязі, й чорним волоссям, в його руці був молоток.
— Помри монстр!!!
Кричав хлопець направившись на Ансгера, заносячи молоток хлопець швидко подолав відстань десяти метрі, як з мантії Ансгера вистрибнув змій.
Хлопець завмер на місті дивлячись на змія.
— Шшшш Шшшш.
— Убий його!
Змій на землі швидко збільшився до трьох метрів, й стрибнув на хлопця відштовхуючись від землі хвостом, швидко обмотався над тілом хлопця.
— Так так файна спроба, але марна прощавай.
Спокійним голосом сказав Ансгер, дивлячись на лице хлопця яке поступово ставало синім.
— Хватить бавитись, убий його!
— Шшшш.
В мить тіло хлопця почало тріщати, всі кістки почали ламатись відкриті переломи, поступово вкривали все тіло, нутрощі хлопця вичавлювались через рот.
Й за декілька секунд бездиханне тіло, викривлене в різні сторони тіло хлопця, пало на землю вмиваючись власною кров’ю.
Змій вернувся в початкову форму, й обвиваючись навколо посоха підповзав до руки Ансгера, заповзаючи під мантію.
Ансгер зняв білу кулю з посоху.
Посох поступово почав приймати форму слизі, який повільно почав підповзати до тіла хлопця, й поглинати його водночас розчиняючи його.
— Як цікаво...
Ансгер почав щось бурмотіти собі під ніс, дивлячись на слиз.
Повільно до Ансгера почав підходити Данквар, дивлячись на слиз.
— Так тебе звати Деор?
— Відправляйся набирати Досвіду, й прокачуйся коли ти станеш мені потрібним, я з тобою зв’яжусь.
Вершник за стрибнув в сідло розвернув коня, й почав їхати геть з поселення.
— Почекай хвилину.
З одного зі складів вилетіла летюча миш, покружлявши в небі приземлилась на плече вершника.
— Тепер можеш відправлятись.
Кінь став на задні копита, й швидко з вершником помчав геть, з поселення яке колись називалось Льо.
— Що нам далі робити, з людьми?
— Перетворіть всіх на вурдолак, й перенесіть речі їжу на наш склад, й також не за будь про речі з будинків поки що це все.
— Зрозуміло.
— Хтось вже перевіряє цей тунель?
— Так звісно Мортх знайшов прохід в одному з будинків, й зараз з Річардом перевіряють.
— Ясно. Хтось втік??
— Хіба одному вдалось втекти, я вже відправив вурдолак на пошук.
— Ясно, і ще одне залиш п’ятьох людей в живих, потрібні екземпляри на яких я міг би випробовувати заклинання.
— Слухаюсь.
Ансгер глянув на склади які обступили вурдолак, й направився до будинку Деора.
Повільно йдучи, Ансгер дивився на одноповерхові дерев’яні будинки людей.
— Все-таки це поселення виявилось беззахисним, так як я і думав.
Діставшись до будинку Деора, Ансгер подивився на розламані дерев’яні двері, й увійшов в будинок роздивляючись усе навколо.
Три кімнати виявились пустими й нічим не примітні, в одній на лавці Ансгер побачив товсту книгу.
— Хм цікаво потрібно буде забрати з собою, жаль що я не узяв Амулет знань, інакше я міг би це прочитати.
Ансгер повільно узяв книгу у ліву руку, й направився до виходу тихо щось бурмотячи собі під ніс.
— Ех я майже не розумію мову цих людей, що за невезіння... Потрібно було брати цей амулет знань ех..
Крики в поселенні поступово стихали.
— Цікаво було тут, а тепер гляну як там справи в Паладина смерті, й Балдреда.
Активувавши зв’язок, я призвав химеру й повідомив Варлу, що ми відправляємось геть в далі, появився слиз який швидко повз до мене
Химера в небі показалась, теж почала приближатись в повітрі мене.
Слиз підповзав до мене, й я вернув йому білу кулю.
Варла підійшла до мене, химера почали приземлятись, слиз почав міняти форму. Химера приземлилась й я заліз в сідло, узявши за упряж я приказав їй відправлятись до замку.
Химера володіла інтелектом так що, можна було й не керувати.
Химера вже знала певні місця.
Слиз вернувся в форму посоху й химера почала в злітати в небо, махаючи своїми крилами.
Хм В тому замку має бути один з кажанів....
Й так не знати коли я прибуду, ліпше гляну зараз.
Узявши повний контроль над кажаном, я вилетів з башти й почав облітати дерев’яні будинки, гоблінів біля яких лежало десятки тіл гоблінів, більшість з яких сховалось в будинках й замку.
За мить я побачив Балдреда який біг на гігантського, триметрового білого гобліна.
Тіло гобліна вкривали шкури тварин, зшиті грубими нитками, в руці дворучний меч який він направив на Балдреда.
Балдерд швидко під біг до гобліна, гоблін в мить замахнувся мечом, але Балдред встиг забігти за спину й встромити меч в спину гобліна.
Тіло гобліна покосилось, й повільно рухнуло вперед, водночас Балдред вирвав меч з хребта гобліна.
Цікаво у Балдреда напевно висока спритність.
Гоблін закричав, його крики поступово заповнили все навкруги, Балдред повільно встромив в голову гобліна свій меч. Й все поглинула тиша.
Глянувши в сторону замку, Балдред витер кров з меча об тіло гобліна, направився в сторону замку.
Я повільно почав летіти до входу в замок, на стінах якого вистроїлись гобліни зі стрілами, й гобліни друїди.
Перед входом в замок, стояла група з десяти гігантських гоблінів.
Біля одного з будинків навпроти замку, повільно виходив Паладин Смерті, й зупинився дивлячись на гоблінів.
Паладин стояв чикаючи на Балдреда, щоб знати чи справився він зі своїм завданням.
Балдред повільно підніматись на пагорб, на якому знаходився замок.
Побачивши Балдреда, Паладин Смерті ринув уперед як бурхливий потік, витягши два свої меча.
Гігантські гобліни продовжили стояти біля стіни, гобліни лучники відкрили вогонь, сотні стріл полетіло на Паладина, який почав відбивати стріли мечом.
Відбивши стріли, Паладин Смерті попав в радіус гоблінів друїдів, які почали читати заклинання.
Шквали вітру, з льодяними глибами.
Гоблін закричав, й сотня гоблін відпустила тятиву, заклинання впереміш зі стрілами ринули на Паладина смерті.
Паладин Смерті швидко відбивав атаки гоблінів, своєю не людською силою навіть заклинання.
Гігантські гобліни рушили вперед, направивши мечі й списи з дерев’яними дубинами, на Паладина смерті.
Все таки я не встиг ех жаль.
Обійшовши першого гобліна, Паладин Смерті в змахом меча, розрубав навпіл другого, проткнувши іншого з дерев’яною дубиною, в груди розвернувшись перерубав третього.
Четвертий пробував атакувати в спину, але Паладин ухилився відбив спис, й
І кинув меч в четвертого розрубавши голову, меч пролетів наскрізь і влучив в плече п’ятого.
Схопивши спис, Паладин Смерті вирвав спис з рук гобліна й кинув в шостого, збиваючи з ніг, і перерубавши сьомого Паладин Смерті швидко проткнув груди шостого.
П’ятий лежав на землі, тримаючись за меч в плечі, Паладин вирвав меч відрубавши руку з мечем, розчавив голову гобліна ногою.
Троє почало бігти на Паладина замахнувшись мечами, перерубавши восьмого й дев’ятого, ухилившись від атаки десятого, Паладин ударив ліктем об спину гобліна.
Гоблін впав на землю, й Паладин Смерті проткнув гобліну голову.
Перед очима Паладина дерев’яні ворота, шість на п’ять метра.
Паладин з розбігу, налетів на дерев’яні ворота плечем, ворота затряслись щось за воротами затріщало, ще один удар, й ворота почали падати вперед.
Паладин швидко відійшов, й ворота впали на тіла гоблінів.
За воротами стояло шестеро гоблінів, попереду двоє гігантських гоблінів, з дворучними мечами, заковані повністю в сірі обладунки.
За ними двоє лучників в білому одязі, з прикритим лицем капюшоном, й двоє друїдів в білій й жовті мантії мага, мантії повністю прикривали їх.
Шість старійшин гоблінів, цікаво а де сьомий, він часто був у їхній компанії.
Перелетівши стіну, я дивився на Паладина смерті, лучники й друїди почали міняти позиції, не звертаючи уваги на Балдреда.
Балдред без перешкод увійшов на територію замку, й зупинився біля стіни, що ніхто зверху його не бачив.
Паладин стояв на відстані десяти метрів, чикаючи на атаку гоблінів.
Один з лучників спустив тятиву, в сторону Балдреда.
Балдред відбив атаку мечем.
З десяток лучників набігло на сходи, недалеко від Балдреда натягнувши тятиви.
Балдред розвернувся в сторону лучників, й лучники спустили тятиви Балдред відбив стріли, але декілька попали в Балдреда.
Стріли попадали на землю, не пробивши броню.
Хм цікаво який у них рівень, може через різницю у рівнях стріли не пробили броню, чи ще щось??
Балдред побіг на лучників стиснувши меч, як стріла влетів в ряди гоблінів, на сходах убиваючи одного гобліна за іншим, гобліни почали бігти на гору, де зібралась більша кількість гоблінів, друїдів і лучників.
Два гігантські гобліни напали на Паладина, обмінюючись атаками Паладин відтиснув гоблінів назад, двоє гоблінів відбивали мечі Паладина.
Від мечів розлітались іскри, шум від удару мечів розносився навкруги.
Обмінявшись декількома атаками, Паладин проткнув одного гобліна, й в змахом меча обезголовив другого.
Двоє тіл упало на землю, під ними швидко утворилась велика калюжа крові.
Кров вкривала обладунки, Паладина один з лучників попробував втекти.
Лучник почав бігти геть в замок, Паладин кинув в його сторону меч розрубавши гобліна навпіл. Меч вбився в землю, на половину.
Гоблін лучник випустив синю стрілу, в Паладина.
Стріла влучила в меч Паладина, яким Паладин прикрився й меч почав вкривати лід.
Паладин почав бігти на гобліна лучника, який хаотично вистрілював стріли які пролітали повз Паладина, попадають в землю.
Земля від деякий стріл вкрилась шаром льоду, тут й там спалахувала земля від попадання, червоних стріл.
Гобліни друїди закінчили читати заклинання, від їхніх тіл почав виходити зелений туман який кристалізувався в дрібні кристали льоду.
Кристали почали летіти на паладина, в туж мить гоблін лучник відпустив тятиву.
Від рук гоблінів друїдів посипались іскри, й зелені кристали спалахнули, підпалюючи повітря навколо Паладина.
Червона стріла пролетіла крізь полум’я, влучила в Паладина.
Паладина охопило полум’я.
Гобліни друїди й лучник розслабилась, як несподівано для них полум’я почало летіти на них, й швидко опинилось перед гобліном лучником.
В змах меча розсіяв полум’я, одночасно перерубуючи гобліна пополам.
Паладин швидко схопив гобліна за голову, й стиснув руку розтрощивши гобліну голову мозки й кров гобліна, вкрили руку Паладина тіло повільно рухнуло на землю.
Гоблін друїд впавши почав відповзати назад, капюшон впав й показалось лице спотворене, на якому навіть не розпізнати емоції.
Паладин, повільно йшов на гобліна.
Гоблін піднявся й впав на коліна заговоривши, на не зрозумілій мені мові.
Паладин зупинився й заговорив з гобліном, на цій самі не зрозумілій мові вказавши на стіну, на якій пів сотні лучників й друїдів пробували протистояти Балдреду.
Обладунки Балдреда вкривались кров’ю гоблінів, гобліни хаотично атакували Балдреда ранячи і інших гоблінів.
Друїди невпинно читали заклинання.
Почулись крики гобліна друїда, й всі друїди зупинились й відійшли назад.
Лучники проігнорували гобліна друїда, й продовжували атакувати Балдреда.
Тіла гоблінів вкривали сходи й стіну, Балдред йшов вперед вбиваючи лучника за лучником, доки не залишився один гоблін лучник.
Гоблін лучник спустив тятиву, й остання стріла гобліна відбилась від обладунків Балдреда, гоблін відходив назад Балдред продовжував йти на нього.
Не маючи стріл, гоблін кинув свій лук в Балдреда але промазав, швидко відходячи назад, обернувшись гоблін глянув вниз щось крикнув, й стрибнув зі стіни розбиваючись об землю.
Що ж на тому мабуть все, я розірвав зв’язок з кажаном й глянув вдаль.
Ансгер й не помітив, що змія яка обвилась навколо шиї змінила колір.
Обновлено: 25.07.2026