Глава 3 ч 1
Далеко в між вимірі яким міг пересуватись, й закидувати інших істот, повз змій.
Все навкруги вкривало зелене море трав, у далі доносився шум ріки, біля якої знаходився на вигляд старий занедбаний будинок.
На стіні будинку висіли червоні частини обладунків, колись бога війни, спереду будинку стоїть дерев’яний столик, з дерев’яними лавками, сонце високо у небі припікало, сине чисте небо.
Змій під повз, недалеко біля будинку, й збільшився у декілька разів.
З будинку почулись чиїсь кроки.
— А я то думав коли ти з’явися, скільки часу пройшло, з останньої нашої розмови.
Після цих слів, двері відкрились й з будинку вийшов воїн, повністю одягнений в кольчугу, з чорною обув’ю з шнурками, очі залиті кров’ю, волосся свинуватого відтінку.
— Еххх.
— Ну проходь раз приповз.....
— Стій чи радше сказати, підповзай за стіл.
Воїн засміявся.
Що найменш дев’ятсот років, а ти тут непогано облаштувався.
— А то за дев’ятсот років, я й хрестиком від нудьги вишивати навчився....
Воїн знову засміявся.
Змій проповз за стіл й виліз на лавку, воїн підійшов до лавки й сів з другої сторони.
— Так що нового, раз ти приповз щось сталось.
Та нічого я помер, мене воскресили, тепер прислуговую новому володарю Ансгеру, ти не повіриш двійник кого!
— Смерті!!!
Заговорив серйозним голосом воїн, дивлячись на змія.
Так він розвивається, й призиває собі армію, баланс монстрів і магії поступову відновлюється, і похоже він не розуміє що відновлює магію.
— Чи не хочеш ти сказати що він достатньо сильний, щоб зійтись в бою з ним.
Ні йому потрібно вчитись й вчитись, але колись може й стане настільки сильним.
— Ясно так що, ти від мене хочеш?
Змій підняв голову.
Драк може приєднаєшся до нього, щоб убивати на його стороні.
— Ні я не збираюсь впливати на його прогрес, а ти впевнений що він не контролює тебе?
Змій помахав головою.
Так впевнений що ні, контроль не діє на мене, хоч він й використав його на мені, я при-творився що я цього не поміти, зараз я запросто можу знищити його.
— Хм чого не знищив?
В нього є чи то страх, чи ще щось, що його хочуть чи можуть зрадити, як же це називається, о згадав параноя. Мене це дуже смішить.
— Хоча стривай Ансгер, десь я вже чув це ім’я.... Чикай хвилинку.
Воїн встав зі столу, й увійшов у будинок, й за декілька хвилин вийшов з своїми в руках.
Поклавши сувої на стіл, сувої піднялись в повітря.
— В цьому вимірі енергії і магії немає, тому доводиться використовувати ці сувої.
Пояснив воїн, й перед ним почали спалахувати сувої, червоним полум’ям.
— Хм я починаю пригадувати, я його знаю прямо за місять до битви з драконами...
Темна сторона місяця місто Голв, місце куди не поступало світло вулиці освітлювали ліхтарі, освітлюючи будинки по яким пересувались тіні, два три поверхові будинки, над дахами яких літали світлі істоти, які нагадували ангелів.
Ангели не перевищували, сорокового п’ятдесятого рівня.
Темними вуличками йшов бог війни, в центр міста де знаходився портал, який міг привести в пекло.
Або точніше на другий вимір сонця, де проживала смерть, який захопив повністю пекло й поговорюють, що не лише в цій реальності, ай в паралельних світах, якими керують тимчасові управляючі.
Проходячи вулички за вуличками, він дістався до центру міста в яку стояв портал.
По суті це розлом п’ять на шість метрів, нагадуючи фіолетову застиглу блискавку, біля якої стояв червоний скелет, з чорною грубою книгою, що найменш три тисячі сторінки, чорний плащ прикривав його тіло.
Бог війни підійшов до скелета.
— Мене чикають!
— Хм зараз гляним...
Скелет повільно відкрив по середині книгу, й почав повільно читати текст, написаний малим шрифтом, з ліва на право, й зверху вниз.
Будь хто за таку поведінку убив би на місті, цього скелета, рівень якого не перевищував одинадцятого, але він прислуговував смерті істоті яка керувала часом і простором.
Істота яка спасла й перенесла істот подібних на людей, але з волоссям синього відтінку, тривалість життя сто п’ятдесят триста років, жителі материка Морфей Імперії цитадель, яка грала велику роль світу Край.
Скелет глянув на бога війни.
— Хм так є, ви колишній житель материка Морфей, наполовину кровний Драк.
— Так щось не так.
— Вас чикає о.
Скелет підняв плащ біля правої руки, й глянув на електронний годинник.
— Через тридцять секунд проходьте.
Скелет закрив книгу, й портал засвітився жовтим сяєвом.
Драк пройшов через портал, й перенісся в кімнату.
В кімнаті заповненій купою книг, на дерев’яних полицях, в центрі кімнати стояв дерев’яний круглий стіл, спереду якого шкіряне велике чорне крісло, позаду таке саме шкіряне крісло.
В кріслі сидів смерть голову прикривала чорна мантія, яка робила його не помітним в темній кімнаті.
На столі стояла червона книга, сторінки якої смерть зараз гортав щось шукаючи.
В центрі стола стояли чорні свічки, які слабо освітлювали темну кімнату, в якій не вікон не дверей окрім розлому.
Хоч більшість називала це розломом, що в певній мірі було так, але точніше це можна назвати прохід між світами. Яким керували піддані смерті.
— Драк я зробив те що ти просив, два дозволи на переміщення істот, два дозволи на стирання спогадів і їх заміну, й два дозволи на пересування в часі назад, також дозволи на дві кулі в’язниці, ти можеш їх придбати в тертому вимірі в місті Кістляв.
Смерть клацнув кістлявими пальцями, й на столі появились документи з печатками й підписами, в центрі яких стояв один документ.
— Перевіряй чи все правильно, й постав підпис.
Драк повільно підійшов й почав перечитувати, про себе документи.
На диво ніхто досі не знав звідки, й якого походження смерть, і з якого часу.
Прочитавши Драк зібрав, купу документів й вийшов.
Через два дні недалеко від земель країни Тар, що тепер під контролем імперії, на землях що, зараз належать Трьом Драконам Існувала країна Синіх Рік,
Країна Синіх рік, утворилась після винищення раси Древніх Гоблінів, які по подобі нагадували людей, якби не їх зелена шкіра й надзвичайно високий інтелект, що перевищував інтелект людей в тричі, й силу в два рази але це вже інша історія.
Дорогою що йшла з міста Бат, йшли три непримітні на перший погляд мандрівники в чорних плащах накинутих на голови.
Хоч на дворі й було жарко а з горі палило сонце, на чистому синьому небі.
По сторонам дороги знаходились просторі поля, засаджені поля магічною рослиною, що дозволяла людям отримувати врожай, три рази на рік, і яку не могли їсти звичайні гобліни.
Сині колоски тягнулись в небо, описати цей вид можна лише одними словами, небо спустилось на землю, а по одинокі дерева які були в полі, здавалось відірвані від землі.
Оглянувшись по сторонам, один мандрівник скинув капюшон
— Фух нікого немає.
На вигляд двадцять років, коротке чорне волосся зелені очі.
— Е? Ви чого капюшон не знімаєте жара ж?
Двоє зняло капюшон, й оглянулись навколо.
— Ансгер не будь таким безпечним.
Давши під затильник заговорила дівчина, такого ж віку.
— Ай ти чого я вірю в твою магію, переміщення... І до того ми ж заплатили за неї так що, проблем не буде!!
— Не дратуй мене, ти вкрав гаманці в двох магів, й в знаті, і мені здається вони тебе помітили. І навіщо ти вкрав а? Можна обійтись було й без цього!
Ставши на ногу каблуком, за говорила роздратовано дівчина ненароком перечепившись від втоми.
— Еее завдяки навику призиву, вони й не помітили що втратили! До того ж вони самі хотіли її придбати, я лише купив її за їх золоті монети, ось і все.
Розсміявшись закінчив говорити Ансгер.
— Вічно ти так...
Заговорила бурмотячи, сама собі під ніс дівчина.
— Що таке? Ти щось ніби сказала?
— Нічого...
— А точно ми й до пуття не познайомились, мене звати Ансгер її Фейт, не бійся ми тебе відпустим, в країні Монстрів.
Дівчина подивилась на Ансгера, після його слів її білі котячі вушка за рухались, поправивши коротке біле волосся яке їй по плечі, вона на мить задумалась. На її шиї був сталевий, магічний ошийник раба.
— Так ви хочете щоб я вас провела, в Країну Монстрів?
— Так! – Відповів не довго думаючи Ансгер.
— Добре а чому ви хочете потрапити, в Країну Монстрів?
В далі показались листові дерева, від яких повіяло прохолодним вітерцем.
— Давай відновим енергію там, й підем далі.
— Добре...
— Так ти не сказала свого імені?
— М мене звати Ґерада.
Ансгер витяг сумку, з під плаща розкрив.
— Карта світу!
Сумка засвітилась білим світлом, Ансгер запхав руку й витяг велику карту.
— Це магічна сумка яку я ...... Кхм Призвав в одному, з магічних магазинчиків.
Говорив Ансгер розкриваючи карту.
— Призив цей навик споживає лише п’ять енергії, такщо за день я можу вк.... Гм призвати вісім або сім речей, й то я потім відчуваю слабкість а на відновлення, йде вісім годин плюс мінус дві години.
— Хм ясно.
— Ось глянь на карту ми відвідали вже три країни, на цьому материку залишилось ще вісім, нам просто подобається подорожувати.
Фейт спершись спиною об дерево задрімала, й повільно опустилась на землю.
— Ну ось Фейт хотіла відвідати країну Тар, а вже потім країну монстрі, але через слухи що, імперія найближчим часом вторгнеться в країну Тар, поки вона спрямовує більшість сил на війну, проти країни монстрів на кордоні. Тар ослаблює оборону на своїх кордонах, через нехватку військ, цією слабкістю і може скористатись Імперія.
Ансгер розповідав і проводив пальцем по карті, по кордоні імперії й країні Тар.
Ансгер замовк на хвилину.
— Знаєш це моя особиста думка, якби країна не спрямовувала розвиток теократії, а технократії не тільки в науковому напрямку сили, а й в магічному, Країна Тар тоді могла мати шанс а так.... Ех що я буду говорити, по живем побачим.
Закінчив говорити Ансгер, склавши карту положив в сумку, й ліг на траву поклавши руку за голову.
— Відпочинь у нас ще довга дорога...
Говорив Ансгер повільно засинаючи, не помічаючи в далі фігуру в червоних обладунках.
Фігура в червоних обладунках, тримала дві білі кулі в руках, чорне світло від яких повільно, підповзало до наших героїв, й за декілька хвилин всі розчинились ніби їх і не було.
Фігура підійшла до місця, де не давно був Ансгер.
— Так значить тебе звати Ґарда, ти мені не потрібна, хоч в тебе й вищий рівень за їх, але вони мені пригодяться, а тебе я відправлю в твою країну.
Фігурою в червоних обладунках, виявився Драк.
— Фейт і Ансгер ви прийдете в цей світ, коли монстрів поменшає а магія ослабне, я за вами слідкував так що, ви відродити магію, але втратите свої тіла і станете монстрами світу цього, в різних часах в незалежному від вас часі відродите монстрів.....
Драк припинив говорити, водночас його тіло зникало в повітрі.
Так ось звідки я тебе знаю, цікаво.
Епілог
Пройшло два роки.
В одній з кімнат в добудованій вежі замку, сидів Ансгер в чорній мантії, одягнувши Амулет знань читав один з щоденників, колишнього мешканця замку.
Прочитавши щоденник Ансгер відклав його в сторону, на купу книжок заклинань магії, різних рангів навіть невідомих.
Відкинувшись на спинку крісла, Ансгер оглянув кімнату.
Кімната заповнена книгами з усіх сторін, акуратно розставлених на книжкових полицях, навпроти дерев’яного стола знаходились двері, перед столом стояло невелике дерев’яне крісло, з дерев’яною спинкою.
Кімната подружена в темряву, лише проміння повного місяця освітлювало кімнату.
Вогники в очах Ансгера спалахнули, блідо зеленим кольором, й повільно почали гаснути. Ансгера знову поглинули роздуми про минуле й про майбутні події, які сколихнуть імперію й все одно залишиться, він в тіні.
Ось цікаво наскільки падуть ціни в Імперії, після смертей губернаторів Імперії, і чи вдасться моїй торговій організації захопити ринок.
Хм цікаво б гляну очима демонів завтра, але не буду ліпше почекаю на звіти, від вурдолак в містах, думаю напад демонів по відлякує торговців з Імперії, і щоб втримати торговців, Імперія буде змушена зменшити податки. Й водночас організація Торгового меча захопить ринки, не тільки зброї а й харчові...
Варла керує організацією й замком з погляду гоблінів, це Варла захопила замок, за допомогою контрольованої нежиті.
— Хех смішно.
— Шшшш шшшшш шшшш ш шшшш.
Зашипів змій піднявши голову, на передньому кріслі.
— Шшшш шшшшшшшш шшш.
— Ні непотрібно я сам.
Кімнату поглинула тиша, лише вдалі унизу чути, удари об камінь.
Ансгер сів в крісло зложивши руки, ніби на когось чикаю.
За десять хвилин в вікні показалась тінь руки, з гаком в руці, Ансгер не дивлячись в сторону тіні, клацнув пальцями правої руки.
Залізши в вікно тінь освітило місячне проміння.
В темряві стало видно гобліна в чорній шкурі, з двома гаками в руках, гоблін швидко оглядав кімнату, й побачив скелета зачепивши гаки об шкуру, швидко по бокам, гоблін витяг з спід шкури дубину.
Кроки гобліна не було чути, як і шуму від нього.
Гоблін розбігся замахнувшись дубиною.
Стрибок й дубина зіткнулась з чимось, на відстані від скелета.
Хлопок й з голови гобліна потекла кров, дубина випала з рук тіло замертво впало на підлогу.
З кута кімнати почав стікатись як вода слиз, до тіла гобліна, з білою кулею з верху.
Ансгер ще раз узяв в руки щоденник мешканця замку, й розкрив його ніби нічого й не сталось.
— Цікаво чи зможу я прочитати без амулету, мені здається я трохи вивчив цю мову хм?
Ансгер попробував прочитати декілька слів, і вдалось але інші ні.
— Ех...
Відклавши в сторону щоденник Ансгер відкинувся на спинці крісла, й знову задумався.
Якщо вірити щоденнику замок належав таємній організації, по імені Кривавий Орден.
Члени організації завдяки секретним заклинанням, подовжували собі життя при цьому перетворюючи людей в зомбі.
Хм це пояснює тіла знайдені в підземеллі замку, й скелетів...
Цей гоблін пробрався в вежу, щоб щось вкрасти? Цього я вже не дізнаюсь, хоча можна воскресити його, а потім що з ним робити я не знаю....
Грохот обладунків розносився біля вежі.
Ансгер виглянув у вікно й побачив десятки, гоблінів вистроєних в дев’ять рядів по десять гоблінів, всі гобліни були в чорній броні.
Навпроти них почали вистроюватись в шеренги, десятки гоблінів одягнених в шкури звірів, зі сумками за спинами.
— Диверсійна група цікаво хм, вони якщо не помиляюсь відправляються в країну Тар, яка недавно придушила переворот.
Накинувши капюшон Ансгер вирішив пройтись, одягнувши перстень скритності Ансгер направився до гоблінів.
На наступний день.
В одній з таверн міста губернатора, як завжди стояв гул тут і там ходили відвідувачі.
В кінці кімнати в неосвітленому куті, сидів не примітний відвідувач, в непримітному звичайному пошарпаному одязі пересічного жителя, з чорною накидкою за спиною.
Через погано освітлено приміщення, його обличчя не було видно, до того ж через те що, він накинув капюшон на голову.
В таверну зайшов торговець, в дорогому брані було видно що він подорожує, одяг сірувато світлого відтінку.
Торговець оглянув таверну.
— Чого треба?
Викрикнув власник таверни розливаючи напої.
Торговець направився до власника таверни, розплатившись трьома малими бронзовими монетами, узяв два кухолі пива й направився в кінець кімнати, в неосвітлену частину.
Дійшовши торговець зупинився.
— Брет це ти? – За говорив торговець.
Брет махнув рукою й торговець підійшов, сівши за стіл підсунув кухоль Брету,
Й повільно витяг мішечок, й поставив на стіл.
— Як і домовлялись!
Брет узяв мішечок й глянув на торговця, і махнув головою.
Брет перевів погляд на кухоль пива.
— Навик Дзеркальне вбивство активувати!
Заговорив тихо хриплим голосом Брет.
— Я вибачаюсь але ви нарвались, не на тих людей.
Сказав Брет й його очі засвітились, червоним кольором.
В замку губернатора.
В центрі кімнати стояв прямокутний стіл, з однієї сторони заповнений різноманітною їжею.
За столом сидів лише губернатор, з обох сторін губернатора стояли столові прибори, перед ним стояло горнятко чаю з підлуженою з низу, невеликою мисочкою.
Губернатор повільно узяв чай, від якого розносився пар.
Глянувши в горнятко чаю, губернатор побачив в горнятку темну тінь.
— Я вибачаюсь але ви нарвались, не на тих людей. – Заговорив хриплий голос, з чашки чаю.
Очі тіні спалахнули, червоним кольором.
Губернатор поклав на стіл горнятко чаю, його рука потягнулась за ножом.
Швидким змахом руки, ніж сковзнув по його шиї й з шиї хлинула кров, заприскуючи стіл кров’ю, кімнату заповнили хрипи, й з грохотом тіло звалилось на підлогу.
Тим часом в таверні.
Торговець спокійно піднявся, з за столу.
— Організація Торгового Меча, надіється на подальшу співпрацю з вами, будь ласка не виходьте з таверни, найближчу годину.
Після слів торговця на дворі розносились вибухи, й удари уламків по вулицям. міста
На мить вулиці заповнила тиша й всюди почали розноситись крики
Трговець повільно направився до виходу повільною ходьбою
Люди з таверни почали вибігати на вулицю, хтось з вулиці почав забігати в таверну, все заполонив хаос крики й відчай людей.
Обновлено: 25.07.2026